Реве та стогне: демонтаж ГЕС на Дніпрі

Дніпрові пороги. Силища.

Пороги на Дніпрі сформувалися одночасно із формуванням самої ріки у вигляді, відомому нам, на одному з етапів льодовикових періодів. Вода, від танення тисячолітніх льодів і інтенсивних опадів на Валдайській височині, шукала собі шляху на південь, і знайшла його собі (в Білорусі Дніпро має меридіональне спрямування; просто з півночі на південь), доки їй не стала на заваді височина, відома нині як Придніпровська.

Місце, де воді завадили гори, відоме вам як місто Київ; Дніпрові кручі — край височини, підмитий тисячі років тому.
Від Києва Дніпро плавно змінив курс на південний схід; води неслися вздовж височини, аж поки не знайшли у ній слабке місце. Там Дніпро утворював у відрогах Придніпровської височини такий собі каньйон.

Село Вовніги, до затоплення. Нині на березі Дніпровського водосховища існує його “нова версія”.

У цьому каньйоні Дніпро мав найбільший показник ухилу річища на всій своїй течії від Валдаю до Очакова; за 60-70 кілометрів, що розділяли Катеринослав і Олександрівськ (Дніпро і Запоріжжя), вода спускалася майже на 30 метрів. Для рівнинної ріки, якою є Дніпро, це — значний показник.

Але і височина не здалася без бою; скелясті виступи гірських порід поперек шляху води стали порогами. Дніпровими порогами.

Незважаючи на всю красу сили боротьби двох стихій — землі і води — в усі часи подолати пороги річковим транспортом було надскладною задачею. Зараз би це називалося “рафтинг”, однак займатися рафтингом, коли тобі потрібно везти хутра і мед з Києва у Царгород, на кораблі водотоннажністю тон сто — це навіть не витончене задоволення, ні — це просто знущання над нервами.

Крім порогів, існували ще й забори — скелясті виступи не на всю ширину річки, а лише на певну частину, лишаючи вільний прохід для води десь в руслі. Забори теж були складною задачею для лоцманів — швидкість течії води на них різко зростала.

Транспортна проблема порогів відіграла визначну роль в українській історії; недарма козаків на честь того, що дарувало їм волю, називають ЗАПОРОЖЦЯМИ…

Насамкінець XIX століття пороги остаточно задовбали царську владу. Великотоннажні пароплави тих часів, на відміну від козацьких чайок, проводити через пороги було мистецтвом — і то, не у всіх митців виходило. По суті, через збільшення розміру річкових кораблів Дніпро став несудноплавним. Спочатку висувалися пропозиції прорубати канал в порогах або паралельно річищу Дніпра, і варто зазначити, що довбання скельних порід Придніпровської височини на довжині 60 кілометрів було б порівняним зі спорудженням Панамського каналу — це було б грандіозною інженерною задачею. Однак на початку ХХ століття у справу втрутилися спеціалісти іншої галузі. Інженери — гідроенергетики.

На цьому перший етап гідроенергетики на Дніпрі припинився. Почався другий.
Знаєте, в чомусь я можу навіть погодитися із совітами. “Природа — це майстерня” — гасло, яке звучить страшно, але його суть зустрічається повсюдно. Річ в тім, що нерозумні істоти — не дивина — не впливають на природу навколо себе; вони є її частиною. Людина, як розумна істота, має дещо інші властивості існування — їй треба тепло одягатися, готувати їжу на вогні і підсвічувати собі електричною лампою; все це — вимоги її розумності, а, точніше — розуміння своїх потреб. Розум дає їй змогу зрозуміти, що бігати голим і змерзлим трошки нераціонально.

Мабуть, недарма євреї оголосили це у своєму національному бестселлері “першорідним гріхом” — вкусити з дерева пізнання всупереч волі господа Б-га.
Тому людина розуміє свої потреби. На щастя, вона може, з використанням того ж розуму, задовольнити їх у якомога менш шкідливий для природи спосіб. Замість хутряних шуб (нагадаю, заради хутра вбивають тварин) — костюми зі штучного волокна. Замість відкритого вогню і випалювання кисню — індукційні пічі.

Ті, хто вирішив збудувати на Дніпрі ще п’ять гідроелектростанцій, розумом явно користувалися тільки для усвідомлення потреб, і то погано…

В 1955 році була споруджена наступна, Каховська ГЕС. Її основною метою було постачання води до Північнокримського каналу. Потім, як з рога достатку, у 1959, 1963, 1964 та 1972, постали Кременчузька, Середньодніпровська, Київська та Канівська гідроелектростанції відповідно.

Дніпро перетворився на шість озер, з двох з яких — Каховського та Середньодніпровського — водосховищ пили дніпровську воду канали в Крим та Донбас. Славута перетворився з бурхливої ріки на “каскад гідроелектростанцій”. Це не лише красиві слова.

Із більш ніж тисячі кілометрів течії Дніпра в Україні у природньому стані залишилися лише трохи менше двохсот — біля Канева та нижче Каховки. Швидкість течії зменшилася на порядок — самоочищення Дніпра від усього того, що у нього скидає вся Україна, стало майже неможливим.

Водосховища затопили близько 7 тисяч квадратних кілометрів земель, немала частина з яких була у сільськогосподарському використанні. На дно пішли сотні сіл і містечок, найбільше місто — Новогеоргіївськ — опинилося на дні Кременчуцького водосховища.

Найоб’ємніше водосховище, Каховське, покрило собою унікальний біом степової природи — Великий Луг. “Батько” козацтва — джунглі посеред степу, могли сховати в собі мільйонну армію; вони ховали, хоч і менші сили — саме тут розташовувалися 7 з 9 Запорозьких Січей.
Схоже, Козаччина радянській владі була непотрібна, ні в якому сенсі.

Спочатку водосховища продемонстрували колосальне зростання вилову риби — до 100 тисяч тон, в 1970-х роках. Нині ж риболовство на Дніпрі не “видає” більше 20 тисяч тон, і то — внаслідок цвітіння води і забруднення її стоками всієї країни (згадайте про самоочищення і швидкість течії) якість риби сумнівна…
Більшість площі водосховищ, гордо названих радянськими гідроінженерами “морями”, складає мілина (наприклад, 1/3 площі Київського “моря” має глибини до 2 метрів). Мілина, що чудово прогрівається влітку, і, в силу “стоячості” води і забруднення її органікою, починає “цвісти”.

Здавалося б, усе це можна було б проміняти на електроенергію. Але, якщо поцікавитися потужністю ГЕС на Дніпрі, поневолі думаєш: “Та яка там в сраку церемонія електроенергія…”
Найпотужніша ГЕС на Дніпрі, як на поточний момент, так і за весь час існування каскаду ГЕС — найперша, в Запоріжжі. ДніпроГЕС має встановлену потужність 1570 Мвт (два промислових атомних реактори, Карл!) при висоті підпору води 38 метрів, площа її водосховища близька до 400 км² — до речі, найменше в каскаді. Причиною тому є каньйон Дніпра через Придніпровську височину — затоплення не пішло “вшир”, а притопило лише природнє “ложе” річища. Інформація щодо решти водосховищ наведена в таблиці нижче.

Жодна з електростанцій не сягає навіть половини потужності ДніпроГЕСу. Щодо “найслабшої” з них, Середньодніпровської, доводилося чути, що вона, висловлюючись робочими термінами енергетиків, лише “тримає частоту” в мережі — є допоміжним джерелом генерації. Щоб продемонструвати, наскільки бездарно витрачені ці 7 тисяч км², згадаю один факт.

Площа водосховища ГЕС “Три ущелини” в Китаї внєзапно складає лише 1045 км². Це великий показник, для ГЕС, збудованої в горах, але потужність китайського гідродива перекриває ці втрати.
22500 МВт. 25 промислових ядерних реакторів. 14 ДніпроГЕСів. Найбільша ГЕС в світі.

Ба, більше; через проблеми, породжені каскадом ГЕС, частину цієї електроенергії дводиться витрачати на потреби каскаду. Наприклад, річку Базавлук, що впадала у Дніпро в районі того ж Великого Лугу, доводиться буквально “вкачувати” насосами в Каховське водосховище через різницю рівнів води. Підвищення рівня води спричинило й інші клопоти — підвищення ґрунтових вод, наприклад; ґрунти підтоплюються вздовж всього каскаду, причому звістки сарафанного радіо про це надходили навіть із Божедарівки (екс-Щорська), за десятки кілометрів від водосховища Середньодніпровської ГЕС. Не знаю, чи можна їм довіряти, але все ж…

Саме таку ціну завжди доводиться платити за будівництво гідроелектростанцій у рівнинних місцях. У світі давно відмовилися від подібного будівництва — надто дорого обходиться викуп земель у власників, які проти того, щоб їхні три гектари опинилися під водою, надто малу для економічної ефективності потужність мають такі низьконапірні ГЕС (а який напір зробиш посеред степу?). Вигідніше вкладати гроші у гідростанції високо в горах, і гірські країни будують ГЕС і сьогодні (Норвегія, вузька смуга землі між північним схилом Скандинавських гір і 100500 фіордами, отримує від ГЕС більше 70% електроенергії). А от рівнинні, як-то Україна, уникають побудови “морей” завдяки законам економіки; але що робити, коли у твоєї країни “закони економіки” 70 років підряд були свої, особливі?..
Хоча ні, закони економіки ось як вже 28 рік в нас загальнолюдські. Питання все те ж, що робити? =)

Що ж, назва цього допису не лишає місця варіантам вирішення проблем каскаду ГЕС. Будівництво п’яти ГЕС в рівнинних місцях було помилкою, спричиненою браком мізків і бажанням похвалитися “майструванням” в майстерні навколишнього середовища. Усю потужність каскаду, крім ДніпроГЕСу, з легкістю могла б перекрити одна велика ТЕЦ або два-три енергоблоки атомних електростанцій; ба більше, якщо на третині земель, вивільнених з-під води внаслідок цього, розмістити сонячні панелі або вітряки, енергії від них вистачить з лишком, щоб покрити втрати внаслідок демонтажу.

Ідея такого демонтажу не нова: моя стаття заснована на багатьох джерелах, від бульварних статей до заміток вчених. Ще в 1991 році Олесь Гончар з трибуни Верховної Ради мовив: “Віриться, що на місці гнилих нуклідних морів будуть золотитися хліба народного статку, добробуту, цвісти сади, сади незалежності і волі”. Власне, згадка про ці слова у книжці Леоніда Кучми (?) “Україна — не Росія” і надихнула мене чотири роки тому на пошук інформації на тему; інформація знайшлася.

Практика інших країн показує, що рівнинні ГЕС, на кшталт станцій другого етапу гідробудування на Дніпрі, у наш час доволі часто демонтують, як в країнах Європи, так і в межах колишнього передовика будівництва великих ГЕС — в США. На 2008 рік було демонтовано близько 450 гребель, 28 з них — великі ГЕС з напором більше 15 метрів (ауу, Канівська ГЕС, нащо тебе взагалі будували?). Ба, більше — демонтуються гідроелектростанції у Скелястих горах, там, де площа затоплених земель мінімальна. Обґрунтування?
Забезпечення проходу риби. Нам може бути смішно. Американцям — ні, американці полюбляють лососину.

Можна було б зауважити, мовляв, відновлення екосистеми на теренах “української Атлантиди” відійме купу коштів та часу. Однак є контрприклад: “демонтаж” ДніпроГЕСу в 1941 та 1943 роках. Обидва рази береги Дніпра швидко заростали травою та кущами, без всіллякого втручання людини (йшла війна, було не до того). Після другого знищення ДніпроГЕС було відновлено аж на початку 1950-х, береги Дніпра були оголені роками. Пилових буревіїв, як на дні висохлого Аральського моря зараз, не спостерігалося. Я вже мовчу про те, що спуск водосховищ ГЕС, звісно ж, буде повільним і поступовим, а не в режимі “ми винесли в повітря дамбу!”.

У джерелах, як вказаних мною, так і у тих, що ще можуть знайтися на просторах інтернету, пропонуються різні варіанти реконструкції та/або демонтажу каскаду: від реконструкції всіх ГЕС зі зменшенням рівня напору до повного демонтажу всіх ГЕС. Я (хоч я і далекий від гідроенергетики) радив би зберегти ДніпроГЕС, при повному демонтажі решти п’яти ГЕС.

Все-таки, це найпотужніша ГЕС країни із найменшим водосховищем з-поміж усіх шести на Дніпрі (півтора – два гігавати встановленої потужності на дорозі не валаються), а з-під її вод виїдуть не тисячі гектар вдобрених намулом орних земель, а не що інше, як, нагадаю, ДНІПРОВІ ПОРОГИ (каюк судноплавству на Дніпрі).
Хоча з часом знадобиться реконструкція і цього гідровузла.
Інженер Іван Александров у своєму проекті ДніпроГЕСу зазначив, що водосховище може замулитися майже повністю за 160 років. Сучасні проекти ГЕС передбачають закладання в тілі греблі мулопропускних портів (клапани біля основи дамби, періодичне відкриття яких прочищує частину водосховища від намулу), та сама ГЕС “Три Ущелини” також має такий механізм. ДніпроГЕСу його бракує.

Решті п’яти ГЕС у моєму варіанті настане кінець. Спуск Каховського водосховища відкриє біологам і природознавцям шлях до нелегкої, але дешевої і корисної роботи — відновлення Великого Лугу. Що ж до Північнокримського каналу, то та чорт з ним немає проблеми качати в нього воду зі старого рівня Дніпра, будівництво гідровузла заради постачання каналу було волюнтаризмом Хрущова. Кам’янське, Кременчузьке і Канівське водосховища ховають під собою тисячі гектар родючих (намул за 50 років — найкраще добриво) орних земель.
Що ж до Київського “моря”, то, панове читачі, ви можете згадати, мовляв, там на дні радіоактивний бруд з часу катастрофи на ЧАЕС, чи можна спускати водосховище — там на дні радіація?

Київську ГАЕС доведеться перебудувати на новий рівень води (а регулююча станція нам, на відміну від гнилої калюжі водосховища, не завадить). Для його роботи знадобиться якийсь гідровузол на місці Київської ГЕС. Також подібний вузол знадобиться для порятунку Києва від катастрофічних повеней на Дніпрі (до будівництва ГЕС шоу “Наводненіе на Подолѣ ” було більш-менш регулярним). Таким чином, потрібен “замінник ГЕС”.

Я можу уявити його як затвір на кшталт тих, що захищають від повеней Амстердам та Санкт-Петербург, із паралельною системою пропуску води на час паводку. Основна створка закрита — але водоскид працює, спускаючи паводкові води повільно, без ризику для міста.

Ось так Україна може повернути собі 6000 км² своєї території (актуальне питання, правда?) і здихатися дива радянського “майстрування природи”.

night_dreamer01