Труханів острів — це острів на Дніпрі, що знаходиться навпроти центральної частини Києва, між головним річищем Дніпра на заході та одним з рукавів гирла Десни -Чорториєм на сході. Його площа становить близько 450 гектарів. Сьогодні острів представляє собою популярну рекреаційну зону з великою кількістю пляжів, водними станціями, спортивними спорудами, ресторанами та будинками відпочинку, а також добре озеленений і з’єднаний з правим берегом пішохідним Північним та Парковим мостами.
острів Труханів і Тризуб
За часів Київської Русі на території острова розташовувалося селище «Ольжичі», яке належало княгині Ользі.
тут був бобер
Походження назви
Дослідники вважають, що назва «Труханів острів» може походити від імені половецького хана Тугорхана, у часи якого (кінець XI століття) тут, за переказами, розміщувалася резиденція його дочки, дружини київського князя Святополка.
Ландшафт та природні умови
Сучасний ландшафт Труханового острова — це результат діяльності останнього льодовика і течії річок Десна і Дніпро . Сам острів знаходиться у дельті Десни, де вона з двох боків огинає острів. Територія охоплює різні природні зони: зелені лісові масиви, відкриті простори та ділянки, що періодично змінюються під впливом паводків. Такий рельєф створює сприятливі умови для життя різних видів рослин і тварин, серед яких знаходяться види, що перебувають під охороною. Тут можна зустріти косулі, оленів, зайців, лосів і бобрів.
вид на північну частину островавид з Труханового острову на південь, Київпростори острова
Парк Муромець
Природоохоронна територія, де збереглись природні ландшафти і оселі диких тварин, рослин, комах. Місце дуже популярне серед велосипедистів Києва для прогулянок вихідного дня. Північна частина острову – дика природа з ґрунтовими стежками, на південь від Північного мосту – велодоріжка, що через Парковий пішохідний міст виводить в центр Києва, на Хрещатик.
Острів Тризуб
Поруч із Трухановим островом розташований невеликий острів, який носить назву Тризуб. Його форма нагадує символ української державності. Маршрут навколо нього є популярним для веслування на байдарці чи сап дошці.
Спортивне містечко Х-парк
Х-парк — це сучасний рекреаційний комплекс, створений на базі природних ресурсів Труханового острова.
Тут є канатна дорога для занять вейк-бордінгом, прокат байдарок, сап-дощок, прокат велосипедів. Також можна зупинитись на ночівля, попаритись ввечері в бані і покупатись в Дніпрі чи Десенці. Звідси ж починаються організовані одноденні подорожі по Трухановому острову і навколо.
вид з острова на Північний і Подільський мости, Київ, спортивне містечко Х-парк
Місто Самар, відоме також як Самарь, має багату історію, що сягає часів ямної культури (IV–III тисячоліття до н.е.). Археологічні дослідження свідчать про існування поселень на території Присамар’я ще в ті далекі часи.
У козацьку добу Самар відігравав важливу роль. Вперше містечко Самар згадується в грамоті польського короля Стефана Баторія 1576 року . У 1688 році, після Першого Кримського походу російський уряд збудував тут Богородицьку фортецю на місці старовинного козацького поселення Стара Самара
Свято-Троїцький собор
Однією з найвизначніших архітектурних пам’яток Самара є Свято-Троїцький собор.Цей дерев’яний храм, збудований без жодного цвяха, є найбільшим дерев’яним храмом України . Собор вражає своєю унікальною архітектурою та є важливим духовним центром міста
Річка Самара
Місто розташоване на річці Самара, яка є лівою притокою Дніпра.Річка бере початок на західних схилах Донецького кряжу та протікає територією Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей . Самара відома своїми природними багатствами, зокрема Самарським лісом та плавнями, що робить її важливою екологічною зоною регіону.
Назва в перекладі з тюркської означає “цілина, степ”. По її берегах і у плавнях розташовувались козацькі поселення, зараз зі спорудженням ДніпроГЕС, рівень води піднявся і у її гирлі утворилась Самарська затока
Коли води Канівського водосховища піднялися у 1971 році, вони поглинули не лише вулиці, будинки та церкви – вони приховали цілу історію. Село Гусинці, що понад два століття жило на лівому березі Дніпра, зникло під хвилями, залишивши по собі лише урочище та спогади старожилів.
Найвищі точки утворили декілька островів. На одному, власне і стоїть церква, другий – це Лиса гора – де проходять головні відьомські шабаші на всю Наддніпрянщину.(початок кожної повні з заходом сонця)
Лиса горавид з Лисої гори на церкву
Сьогодні, коли рівень води падає, з-під поверхні іноді виринають залишки минулого: уламки будівель, фундаменти старої церкви, а подекуди навіть цегла, з якої колись будували хати.
Перехрестя шляхів
У XVIII столітті Гусинці були невеличким хутором на торговому шляху. Тут зупинялися купці, вояки та подорожні. Коли село стало частиною Київського намісництва, воно поступово розрослося, перетворюючись на повноцінне поселення. У XIX столітті тут з’явилися школа, православний храм, чернечий скит, а при ньому – лікарня та млин.
Ремесло жителів було унікальним: вони плели з лози не лише кошики, а й стільці, столи, навіть дитячі колиски. Можливо, саме рибний промисел та торгівля виробами врятували село від найстрашніших наслідків голодомору.
Останні роки перед затопленням
У середині XX століття Гусинці були живим селом із понад тисячею мешканців. Тут знімали фільми, а військова частина на околиці слугувала місцем армійських тренувань. Але рішення про будівництво Канівського водосховища поставило крапку в історії села. Люди залишали свої домівки, розбирали будинки, перевозили майно. Лише церква стояла до останнього, допоки її стіни не опинилися у воді.
фотографії до затоплення села
Сьогодні урочище Гусинці – це нагадування про те, як гігантоманські проекти змінюють ландшафт і долі. Острівці, що виринають із води, – це останні сліди поселення, що колись жило своїм тихим, але насиченим життям.
Проте пам’ять про нього живе в серцях старожилів, на пожовклих фотографіях й у скам’янілих стінах старовинної церкви, яка чудом вистояла.
Від села залишилось три будівлі -будинок лісника, школа і церква.
У будиночку лісника можна зупинитись на ночівлю.
будиночок лісника
Церква, що не потонулаЄдина споруда, що вціліла після затоплення, — Покровська церква. Цей храм було збудовано в 1822 році коштом місцевих козаків та селян. Вона вражала гармонійною архітектурою: масивні стіни, гарний купол і витончені деталі робили її справжнім архітектурним шедевром.
Після затоплення церква опинилася посеред води, напівзруйнована, але не знищена. Довгий час вона стояла самотньою серед хвиль, немов привид минулих часів. Деякі частини споруди поступово руйнувалися, але основна конструкція вистояла.
Сучасний стан
На початку 2010-х років храм вирішили відновити. Церкву підняли домкратами, насипали навколо неї міні острів, а до нього веде дерев’яний місток. Прикро, що старовинні фрески замалювали а баню поставили пластмасову баню і китайський хрест.
До церкви можна дістатись по містку з лівого берега, або на човні чи байдарці з Ржищева.
За античних часів тут відбувались події, описані в грецькій міфології, а острови називались разом Ахілесів біг.
Можна з Тендри піти в тривалу морську подорож вздовж оспіваного шляху Ахілеса і Іфігенії, на велосипеді там їхати важко – пісок)
Можна з Кінбурської коси доїхати ближче до Джарилгача, в Лазурне чи Скадовськ, де є прокат байдарок. І саме подорож на байдарці найкраще відкриває цей чарівний куточок!
Джарилгач
Ахілесів біг – так древні греки і мешканці Ольвії називали Тендрівську косу, що об’єднується з островом Джарилгач береговою лінією, утворюючи ніби півострів.
Ахілесів біг
У Дiонiсiя Перiєгета (ІІ ст. н. е.) є легенда, за якою Ахілл, зустрівши Іфігенію вирішив взяти її за дружину. Але жриця давала обітницю не мати шлюбу і тому не могла погодитись з Ахіллом. Закоханий до нестями Ахілл замислив взяти Іфігенію силою. Він погнався за своєю коханою, яка вирішила ліпше кинутися в море, ніж зрадити своїй покровительці. Артеміда допомогла своїй улюблениці. Коли Іфігенія кинулась в море, Артеміда стала посипати перед нею пісок. Довго біг Ахілл за прудкою Іфігенією, але так і не наздогнав її: ноги його тонули в піску, він стомився та й полишив Іфігенію. Так, на думку греків, утворилась у морі коса більш ніж на сто кілометрів, яку вони назвали Ахіллесове ристалище або Ахіллів Біг.
Джарилгач: перлина Чорного моря
Острів Джарилгач, розташований у Каркінітській затоці Чорного моря, є найбільшим островом України та Чорного моря загалом.Його площа становить 56 квадратних кілометрів, а загальна довжина — 42 км, з яких суходільна частина сягає 23 км.Острів має видовжену форму із заходу на схід, на заході переходить у довгу піщану косу, яка відділяється від материка вузькою протокою, що іноді пересихає, перетворюючи Джарилгач на півострів.
Рельєф та географія
Джарилгач характеризується рівнинним рельєфом із численними лиманними озерами, яких налічується близько 200.Більшість із них солоні, лише деякі прісні, розмірами до 150 м у довжину та 15 м у ширину.Загальна площа водойм становить близько 9,49 км², що складає 17% від площі острова.Температура води влітку сягає близько 23 °C, взимку — близько 2 °C, рідко замерзає.Солоність води становить 16-18 ‰.Припливи на Чорному морі майже відсутні — амплітуда менша за 8 см.Під час штормів хвилі можуть перекидатися через косу та затоплювати прибережну зону острова.
Флора
Рослинність Джарилгача представлена степовими, лучними, болотними та солончаковими видами, а також вищою водною рослинністю.Чимала площа зайнята штучними насадженнями дерев та кущів.Понад 20 видів рослин острова занесено до Червоної книги України.
Фауна
Тваринний світ Джарилгача вражає своєю різноманітністю.На острові мешкають акліматизовані види, такі як благородний олень, європейська лань та муфлон.Крім того, тут можна зустріти диких кабанів, лисиць та зайців.Перелітні птахи, зокрема лебеді, качки, гуси, крячки, кулики, коровайки, чаплі та пелікани, обирають острів для відпочинку та гніздування.
В акваторії навколо острова мешкає близько 80 видів риб, серед яких скати, камбала, султанка, хамса, чорноморський оселедець, шпроти та кефаль.Особливо славляться місцеві бички, які високо цінуються за чудовий смак.Крім того, тут можна зустріти малу акулу — катрана, який є єдиним представником акул у Чорному морі.
Креветки та інші морські мешканці
Джарилгацька затока багата на різноманітних морських мешканців.На прибережному мілководді живе понад десять видів крабів, зокрема трав’яний, кам’яний, мармуровий краби та краб-плавунець.Серед молюсків найпоширенішими є чорноморські мідії. Є багато креветки.
Комахи
Червень – місяць коли на Джарилгачі активні комарі. тому важливо не забути спрей і мати намет з сіткою від москітів
богомол
Маяк Джарилгача
Однією з визначних пам’яток острова є старий маяк, споруджений у 1902 році.Він стоїть неподалік від берега, а за кілька десятків метрів розташований новий маяк, збудований у 1997 році.Старий маяк приваблює своїм виглядом і джерелом прісної води, одним з двох на острові.
Друге джерело – місцевість під назвою Монах.
Кайтсерфінг у Джарилгацькій затоці
Джарилгацька затока, з її мілководдям та сприятливими вітровими умовами, є ідеальним місцем для кайтсерфінгу.Поєднання теплих вод, широких піщаних пляжів та відсутності великого скупчення людей робить це місце привабливим для любителів активного відпочинку на воді.
Національний природний парк “Джарилгацький”
З 2009 року територія острова входить до складу національного природного парку “Джарилгацький”.Діяльність парку спрямована на охорону природних об’єктів, що розташовані на 10 000 гектарах землі, разом із 2469 гектарами акваторії Джарилгацької затоки
Острів Джарилгач — унікальне місце, де природа зберегла свою первозданну красу. Його багата флора та фауна, мальовничі ландшафти.
Острів Березань розташований у північно-західній частині Чорного моря, при вході до Дніпровсько-Бузького лиману, приблизно за 2 км від села Рибаківка Миколаївської області та за 12,8 км на південний захід від міста Очаків, тому сюди можна цікаво пройти на байдарці, або скористатись послугами екскурсії на катері чи вітрильнику. Острів має довжину 800 метрів , ширину від 200 до 400 метрів та площу приблизно 23,6 гектара. Висота острова сягає 20 метрів над рівнем моря. Береги острова піддаються абразії, що призводить до поступового зменшення його площі. Рослинність представлена переважно посухостійкими травами та чагарниками.
Історичне значення та археологічні дослідження
Березань відома своєю багатою історією, що сягає античних часів. У VII–VI століттях до н.е. тут існувало давньогрецьке поселення Борисфеніда, яке вважається найдавнішим грецьким полісом Північному Причорномор’ї. Археологічні розкопки, що тривають понад століття, виявили залишки жител, кераміки та інших артефактів, які свідчать про активне життя поселення. Серед знахідок — напівземлянки та кам’яні багатокімнатні будинки елліністичного періоду, розписна іонійська кераміка, монети, що чеканилися в Ольвії, а також артефакти римського періоду, зокрема червонолакова кераміка та плити з написами.
У середньовіччі острів був відомий як Буян і згадується в різних історичних джерелах. Протягом XIV–XV століть територія острова перебувала під контролем Великого князівства Литовського та Королівства Польського, а згодом — Кримського ханства. Постійного населення на острові в цей період не було.
Березанський рунічний камінь
У 1905 році на острові було знайдено Березанський рунічний камінь — варязький рунічний камінь XI століття. Він містить напис: «Ґрані зробив цей насип на згадку про Карла, свого побратима». Цей артефакт свідчить про присутність варягів на території острова та їхні контакти з місцевим населенням.
Пам’ятник лейтенанту Шмідту
На острові встановлено пам’ятник лейтенанту Петрові Шмідту — одному з керівників Севастопольського збройного повстання 1905 року, який будучи царським офіцером, вчинив повстання за збільшення прав. Після придушення повстання, його розстріляли на острові. За часів комунізму з лейтенанта Шмідта зробили червону ікону і поставили пам’ятник на місці його страти
Сучасний стан та охорона
Сьогодні острів Березань є безлюдним, але приваблює туристів та дослідників своєю історичною спадщиною та мальовничими краєвидами. Він входить до складу Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», що сприяє збереженню та вивченню його культурних та природних цінностей.
Острів Березань залишається унікальним місцем, де поєднуються природна краса та багатошарова історія, що робить його важливим об’єктом для наукових досліджень та збереження культурної і історичної спадщини України.
Від фінішу веломаршруту на Кінбурській косі, в хорошу погоду на горизонті ледь видно тоненьку смужку суходолу серед безкрайого моря. Це Тендра. за пів дня можна дійти байдаркою до острова, щоб обійти його краще планувати морську подорож на 2 дні.
Острів Тендра – піщана коса, що відокремлює Ягорлицьку затоку від Чорного моря. Його формування почалося близько 8-10 тисяч років тому внаслідок відкладення піску морськими течіями та діяльності вітрів. Геологічні дослідження свідчать, що колись ця територія була частиною материка, але поступово відокремилася внаслідок підняття рівня Світового океану після льодовикового періоду.
Історичні згадки
Ахілесів біг – так древні греки і мешканці Ольвії називали Тендрівську косу, що об’єднується з островом Джарилгач береговою лінією, утворюючи ніби півострів.
У Дiонiсiя Перiєгета (ІІ ст. н. е.) є легенда, за якою Ахілл, зустрівши Іфігенію вирішив взяти її за дружину. Але жриця давала обітницю не мати шлюбу і тому не могла погодитись з Ахіллом. Закоханий до нестями Ахілл замислив взяти Іфігенію силою. Він погнався за своєю коханою, яка вирішила ліпше кинутися в море, ніж зрадити своїй покровительці. Артеміда допомогла своїй улюблениці. Коли Іфігенія кинулась в море, Артеміда стала посипати перед нею пісок. Довго біг Ахілл за прудкою Іфігенією, але так і не наздогнав її: ноги його тонули в піску, він стомився та й полишив Іфігенію. Так, на думку греків, утворилась у морі коса більш ніж на сто кілометрів, яку вони назвали Ахіллесове ристалище або Ахіллів Біг.
Тут знаходили давньогрецькі артефакти, що підтверджує використання острова в античні часи. У середньовіччі Тендра слугувала місцем стоянок мореплавців і козацьких чайок.
Природний заповідник
Острів є частиною Чорноморського біосферного заповідника та охороняється як територія з унікальними природними комплексами. Його екосистеми представлені піщаними дюнами, засоленими луками та степовими ділянками, що створюють особливе середовище для рідкісних рослин і тварин.
Флора
Тут зростають понад 250 видів рослин, серед яких багато рідкісних і червонокнижних. Основні представники:
Гвоздика бузька (Dianthus hypanicus) – рідкісний степовий вид.
Ковила дніпровська (Stipa borysthenica) – пристосована до піщаних ґрунтів.
Гребінник Ліхтенштейна (Cynodon dactylon var. lichtensteinii) – солестійка рослина, що витримує засолення ґрунтів.
Катран татарський (Crambe tataria) – степова рослина, що зустрічається на дюнних пісках.
Фауна
Острів є місцем існування багатьох видів тварин, зокрема червонокнижних.
Дикі коні (тарпани) – на острові мешкають напівдикі коні, нащадки колись випущених на волю хатніх порід. Вони добре пристосовані до місцевого клімату та харчуються степовими травами.
Дельфіни – у прибережних водах часто зустрічаються три види дельфінів: афаліна (Tursiops truncatus), білобочка (Delphinus delphis) та морська свиня (Phocoena phocoena).
Каракурти (Latrodectus tredecimguttatus) – один із найнебезпечніших павуків Європи. Його отрута сильніша за отруту гримучої змії, але для людини зазвичай не смертельна.
Птахи – серед місцевих мешканців рожеві пелікани (Pelecanus onocrotalus), орлани-білохвости (Haliaeetus albicilla), кулики та багато інших водоплавних птахів, що гніздяться на острові.
Комахи – серед рідкісних видів зустрічаються махаон (Papilio machaon), жук-геркулес (Dynastes hercules) та бджола-тесляр (Xylocopa valga).
Тендрівський маяк
Тендрівський маяк – один із найстаріших маяків Чорноморського узбережжя, що має стратегічне значення для мореплавства. Його було зведено в 1827 році і і з тих пір стоїть без всяких перебудов, зберігаючи свій початковий зовнішній вигляд — біла кругла кам’яна башта висотою 30 м з двома чорними горизонтальними смугами.
маяк на Тендрі
Спочатку маяк працював на олійних лампах, згодом їх замінили газові, а нині використовуються електричні ліхтарі з автоматичним керуванням. Завдяки його світлу кораблі можуть безпечно проходити повз Тендру навіть у темний час доби.
На острові немає природних джерел прісної води, окрім криниці біля маяка – не забудьте набрати води!
Рельєф та дюни
Острів має рівнинний рельєф, сформований під впливом морських течій та вітрової ерозії. Основу поверхні становлять піщані дюни, висота яких може сягати 5-7 метрів. Деякі дюни закріплені рослинністю, що запобігає їх розмиванню, тоді як інші залишаються рухомими, змінюючи форму під дією вітру. На південному узбережжі зустрічаються прибережні вали, сформовані штормовими хвилями. В центрі острова можна знайти знижені ділянки – солончаки, які періодично заливаються морською водою.
типовий пейзаж острованапівпустеля
Сучасний стан
Сьогодні Тендра є заповідною зоною, доступ до якої обмежений. Це допомагає зберігати природну рівновагу та рідкісні види, що тут мешкають. Острів також залишається важливим об’єктом наукових досліджень, особливо в сфері біології та екології.
Кінбурнська коса — місце, де прісі води Дніпра змішуються з солоним Чорним морем. Фінішна точка велосипедного маршруту, унікальний природний комплекс, що поєднує багатство ландшафтів, рідкісні види флори та фауни, а також має глибоке історичне значення. Розташована між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Чорним морем, вона приваблює дослідників, туристів та любителів природи своєю неповторною красою та біорізноманіттям.е
Рельєф та формування Кінбурнська коса є продовженням Кінбурнського півострова та частково відділяє Чорне море від Дніпро-Бузького лиману. Вона простягається на 45 км у довжину, а її ширина варіюється від кількох метрів у найвужчих місцях до кількох кілометрів. Рельєф коси переважно рівнинний, з піщаними дюнами та кучугурами, місцями залісеними штучними насадженнями сосни кримської та звичайної. Формування коси відбувалося під впливом морських течій, вітрів та накопичення піщаних відкладень та мушель, що створило цей унікальний ландшафт.
Флора Рослинний світ Кінбурнської коси надзвичайно багатий і налічує близько 600 видів вищих судинних рослин. Серед них особливу цінність становлять рідкісні та зникаючі види, занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку, такі як волошка короткоголова, ковила дніпровська, береза дніпровська, сон лучний та мачок жовтий. Унікальним є поле диких орхідей площею понад 60 гектарів — одне з найбільших у Європі. На дні прибережних водойм утворюються підводні луки з морської трави (Zostera marina, Zostera noltii), які служать середовищем існування для багатьох видів безхребетних та риб.
Фауна Тваринний світ коси не менш різноманітний. Тут мешкають олені, здичавілі коні та вовки. Серед рідкісних плазунів можна зустріти гадюку степову та сарматського полоза. У прибережних водах часто спостерігаються дельфіни та скати-хвостоколи. Пташиний світ представлений близько 300 видами, багато з яких занесені до Червоної книги України. Особливо вражають великі скупчення рожевих пеліканів у літній період та орланів-білохвостів узимку. Коса також є місцем найбільшої багатовидової колонії чапель на півдні України.
Історичне значення Кінбурнська коса має багату історію. Відомо, що перед походами на човнах князя Святослава тут організовувалися стоянки, які використовувалися для підготовки до експедицій. Також на території коси знаходиться заповідник «Білобережжя Святослава», який зберігає важливі природні комплекси та історичні пам’ятки, пов’язані з легендарним князем.
Національний природний парк “Білобережжя Святослава” У 2009 році територія Кінбурнської коси була включена до складу національного природного парку «Білобережжя Святослава». Парк охоплює понад 35 тисяч гектарів, включаючи 25 кілометрів білосніжних пляжів, унікальні природні комплекси та багатий тваринний світ. Його створення спрямоване на збереження та відновлення природних екосистем, а також на розвиток екологічного туризму в регіоні.
Змішання прісної та солоної води На краю Кінбурнської коси відбувається унікальне природне явище — змішання прісних вод Дніпровсько-Бузького лиману з солоними водами Чорного моря. Це створює особливі умови для існування різноманітних біоценозів та сприяє високій продуктивності екосистеми. Чітка межа між прісною та солоною водою часто помітна неозброєним оком, що додає краю коси особливого колориту.
Висновок Кінбурнська коса — це справжня перлина українського узбережжя, де гармонійно поєднуються унікальні природні ландшафти, багатство флори та фауни, а також глибока історична спадщина. Вона заслуговує на особливу увагу як об’єкт природоохоронного значення та місце для екологічного туризму, що дозволяє насолодитися незайманою природою та відчути дух історії.
Пирогів – це унікальний комплекс під відкритим небом, який вже багато десятиліть зберігає зразки традиційної народної архітектури та побуту більшості етно-культурних районів України.
Створення
Перші кроки з реалізації проєкту здійснювалися за участю спеціалістів з історії, архітектури та етнографії. Завдяки зусиллям державних установ і місцевих громад було розпочато пошук, документацію та евакуацію унікальних споруд з різних куточків України. Будівлі ретельно розбирали на частини, транспортували і відновлювали на новому місці з максимальною збереженням автентичності. Офіційне відкриття музею відбулося в 1960–70-х роках, і з тих пір він постійно доповнюється новими експонатами.
Процес перевезення і відновлення
Будівлі перевозилися шляхом розбирання на окремі елементи, що дозволяло транспортувати їх з віддалених сіл та регіонів. Потім на території музею проводили реставраційні роботи із збереженням оригінальних матеріалів і конструктивних рішень.
Фахівці ретельно відновлювали кожну споруду, зберігаючи автентичність форм, оздоблень та декоративних елементів. Також було перевезено автентичні побутові речі, ремісницькі майстерні з приводоми від колеса. яке крутить кінь, сільськогосподарські інструменти, меблі, ікони ін.
Представлені регіони
У музеї «Пирогів» представлені зразки традиційної архітектури з більшості областей України. Серед них можна виділити:
Середня Наддніпрянщина: Фото демонструють типові українські хати з солом’яними стріхами, кам’яні церкви та господарські споруди. Відчутна традиційність сільського побуту й стриманість оздоблень.
Церква Святої Параскеви із села ЗарубинціМихайлівська церква із села Дорогинка Київської областіЦерква Святої Параскеви із села ЗарубинціХата із села Таборів Київської областіШкола із села Лоташеве, Черкащина
Полісся;
Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненщина
Полтавщина і Слобожанщина
Поділля:
Хата із села Луги і Миколаївська церква із села Зелене
Карпати:
У Карпатах хата і господарські споруди часто об’єднувалися під одним дахом або розташовувалися окремо. Огорожі могли бути плетеними, дерев’яними або кам’яними (часто у вигляді валу, обсадженого терням). Також ставилися комори, стодоли, клуні, стайні, хліви, погребиці, шопи, возовні, колешні тощо. Інколи двір будувався у вигляді гражди – коли всі будівлі стоять чотирикутником, утворюючи закритий внутрішній двір
Південь
Кам’яний вітряк з села Олександрівка Білозерського району Херсонської області
Кожен регіон представлений через автентичні експонати, що ілюструють багатогранність української народної архітектури.
Матеріали та умови: Архітектура житлових і господарських будівель формується природними та кліматичними умовами. Основні матеріали – глина, дерево, очерет, камінь. У лісистих районах використовують бвільше дерева, у степових – глину, солому, камінь, а в лісостепу – суміш матеріалів.
Типова українська хата: Незважаючи на регіональні відмінності, характерна тридільна хата з входом з південної сторони. Вхід веде до сіней, з яких одна частина утворює “світлицю” (хату), а інша – комору. Перегородки, що відділяють кімнати, мають назви “ванькир” (приховані кімнати) та “хитя”/”хитка” (прибудовані приміщення).
При вході в сіні розташовується піч з однієї сторони і “мисник” (полиця для посуду) з іншої. Між піччю та стіною знаходиться “піл” – місце для сну. На покуті встановлюється стіл із лавами та ослоном, а також розвішуються домашні ікони, прикрашені квітами, зіллям та вишиваними рушниками. Інші елементи меблювання включають оздоблені скрині, жердки для одягу та, за наявності немовлят, колиску.
Млини
Водяні млини: З’явилися в XII столітті, поділяються на наливні (більш поширені) та підливні. Вони стали важливою частиною місцевого ландшафту, як і вітряки.
Вітряки:
За конструктивним вирішенням вітряки поділяються на два типи: стовпові (козлові) та шатрові. Стовпові вітряки, які вважають давнішими, прийшли в Україну завдяки німецькій традиції – тому їх іноді називають німецькими. Шатрові вітряки, що з’явилися в 1650 році в Голландії, ще отримали назву голландських.
Стовпові вітряки Корпус вітряка разом із механізмом для молоття зерна, валом і крилами встановлюється на нерухомій основі. Обертання здійснюється завдяки довгій колоді‑водилу, що направляє конструкцію навколо міцного стовпа, закріпленого в землі чи на хрестовині.
Шатрові вітряки У шатрових моделях нерухомий корпус (зазвичай восьмигранний або круглий, звужується догори для додаткової стійкості) обертається лише дах, разом із крилами та валом.
Принцип роботи Незалежно від типу, сила вітру обертає крила, що передають рух горизонтальному валу. Всередині корпусу на валу розташовано велике дерев’яне колесо-шестерню, яке через баклушу і веретено приводить у рух верхній камінь жорен, тоді як нижній залишається нерухомим. Зерно надходить у спеціальний кош з лотком, а рівномірність подачі забезпечує вібрація пристрою «коник». Регулювання помолу відбувається шляхом підняття верхнього жорна.
Велосипедний маршрут по території Пирогова
Сучасний музей не лише зберігає історію, а й активно інтегрує сучасні форми відпочинку. На території «Пирогова» є веломаршрут, прокат велосипедів, тому ви зможете проїхати на велосипедлі за день всі регіони України)
