Труханів острів — це острів на Дніпрі, що знаходиться навпроти центральної частини Києва, між головним річищем Дніпра на заході та одним з рукавів гирла Десни -Чорториєм на сході. Його площа становить близько 450 гектарів. Сьогодні острів представляє собою популярну рекреаційну зону з великою кількістю пляжів, водними станціями, спортивними спорудами, ресторанами та будинками відпочинку, а також добре озеленений і з’єднаний з правим берегом пішохідним Північним та Парковим мостами.
острів Труханів і Тризуб
За часів Київської Русі на території острова розташовувалося селище «Ольжичі», яке належало княгині Ользі.
тут був бобер
Походження назви
Дослідники вважають, що назва «Труханів острів» може походити від імені половецького хана Тугорхана, у часи якого (кінець XI століття) тут, за переказами, розміщувалася резиденція його дочки, дружини київського князя Святополка.
Ландшафт та природні умови
Сучасний ландшафт Труханового острова — це результат діяльності останнього льодовика і течії річок Десна і Дніпро . Сам острів знаходиться у дельті Десни, де вона з двох боків огинає острів. Територія охоплює різні природні зони: зелені лісові масиви, відкриті простори та ділянки, що періодично змінюються під впливом паводків. Такий рельєф створює сприятливі умови для життя різних видів рослин і тварин, серед яких знаходяться види, що перебувають під охороною. Тут можна зустріти косулі, оленів, зайців, лосів і бобрів.
вид на північну частину островавид з Труханового острову на південь, Київпростори острова
Парк Муромець
Природоохоронна територія, де збереглись природні ландшафти і оселі диких тварин, рослин, комах. Місце дуже популярне серед велосипедистів Києва для прогулянок вихідного дня. Північна частина острову – дика природа з ґрунтовими стежками, на південь від Північного мосту – велодоріжка, що через Парковий пішохідний міст виводить в центр Києва, на Хрещатик.
Острів Тризуб
Поруч із Трухановим островом розташований невеликий острів, який носить назву Тризуб. Його форма нагадує символ української державності. Маршрут навколо нього є популярним для веслування на байдарці чи сап дошці.
Спортивне містечко Х-парк
Х-парк — це сучасний рекреаційний комплекс, створений на базі природних ресурсів Труханового острова.
Тут є канатна дорога для занять вейк-бордінгом, прокат байдарок, сап-дощок, прокат велосипедів. Також можна зупинитись на ночівля, попаритись ввечері в бані і покупатись в Дніпрі чи Десенці. Звідси ж починаються організовані одноденні подорожі по Трухановому острову і навколо.
вид з острова на Північний і Подільський мости, Київ, спортивне містечко Х-парк
Коли води Канівського водосховища піднялися у 1971 році, вони поглинули не лише вулиці, будинки та церкви – вони приховали цілу історію. Село Гусинці, що понад два століття жило на лівому березі Дніпра, зникло під хвилями, залишивши по собі лише урочище та спогади старожилів.
Найвищі точки утворили декілька островів. На одному, власне і стоїть церква, другий – це Лиса гора – де проходять головні відьомські шабаші на всю Наддніпрянщину.(початок кожної повні з заходом сонця)
Лиса горавид з Лисої гори на церкву
Сьогодні, коли рівень води падає, з-під поверхні іноді виринають залишки минулого: уламки будівель, фундаменти старої церкви, а подекуди навіть цегла, з якої колись будували хати.
Перехрестя шляхів
У XVIII столітті Гусинці були невеличким хутором на торговому шляху. Тут зупинялися купці, вояки та подорожні. Коли село стало частиною Київського намісництва, воно поступово розрослося, перетворюючись на повноцінне поселення. У XIX столітті тут з’явилися школа, православний храм, чернечий скит, а при ньому – лікарня та млин.
Ремесло жителів було унікальним: вони плели з лози не лише кошики, а й стільці, столи, навіть дитячі колиски. Можливо, саме рибний промисел та торгівля виробами врятували село від найстрашніших наслідків голодомору.
Останні роки перед затопленням
У середині XX століття Гусинці були живим селом із понад тисячею мешканців. Тут знімали фільми, а військова частина на околиці слугувала місцем армійських тренувань. Але рішення про будівництво Канівського водосховища поставило крапку в історії села. Люди залишали свої домівки, розбирали будинки, перевозили майно. Лише церква стояла до останнього, допоки її стіни не опинилися у воді.
фотографії до затоплення села
Сьогодні урочище Гусинці – це нагадування про те, як гігантоманські проекти змінюють ландшафт і долі. Острівці, що виринають із води, – це останні сліди поселення, що колись жило своїм тихим, але насиченим життям.
Проте пам’ять про нього живе в серцях старожилів, на пожовклих фотографіях й у скам’янілих стінах старовинної церкви, яка чудом вистояла.
Від села залишилось три будівлі -будинок лісника, школа і церква.
У будиночку лісника можна зупинитись на ночівлю.
будиночок лісника
Церква, що не потонулаЄдина споруда, що вціліла після затоплення, — Покровська церква. Цей храм було збудовано в 1822 році коштом місцевих козаків та селян. Вона вражала гармонійною архітектурою: масивні стіни, гарний купол і витончені деталі робили її справжнім архітектурним шедевром.
Після затоплення церква опинилася посеред води, напівзруйнована, але не знищена. Довгий час вона стояла самотньою серед хвиль, немов привид минулих часів. Деякі частини споруди поступово руйнувалися, але основна конструкція вистояла.
Сучасний стан
На початку 2010-х років храм вирішили відновити. Церкву підняли домкратами, насипали навколо неї міні острів, а до нього веде дерев’яний місток. Прикро, що старовинні фрески замалювали а баню поставили пластмасову баню і китайський хрест.
До церкви можна дістатись по містку з лівого берега, або на човні чи байдарці з Ржищева.
Пирогів – це унікальний комплекс під відкритим небом, який вже багато десятиліть зберігає зразки традиційної народної архітектури та побуту більшості етно-культурних районів України.
Створення
Перші кроки з реалізації проєкту здійснювалися за участю спеціалістів з історії, архітектури та етнографії. Завдяки зусиллям державних установ і місцевих громад було розпочато пошук, документацію та евакуацію унікальних споруд з різних куточків України. Будівлі ретельно розбирали на частини, транспортували і відновлювали на новому місці з максимальною збереженням автентичності. Офіційне відкриття музею відбулося в 1960–70-х роках, і з тих пір він постійно доповнюється новими експонатами.
Процес перевезення і відновлення
Будівлі перевозилися шляхом розбирання на окремі елементи, що дозволяло транспортувати їх з віддалених сіл та регіонів. Потім на території музею проводили реставраційні роботи із збереженням оригінальних матеріалів і конструктивних рішень.
Фахівці ретельно відновлювали кожну споруду, зберігаючи автентичність форм, оздоблень та декоративних елементів. Також було перевезено автентичні побутові речі, ремісницькі майстерні з приводоми від колеса. яке крутить кінь, сільськогосподарські інструменти, меблі, ікони ін.
Представлені регіони
У музеї «Пирогів» представлені зразки традиційної архітектури з більшості областей України. Серед них можна виділити:
Середня Наддніпрянщина: Фото демонструють типові українські хати з солом’яними стріхами, кам’яні церкви та господарські споруди. Відчутна традиційність сільського побуту й стриманість оздоблень.
Церква Святої Параскеви із села ЗарубинціМихайлівська церква із села Дорогинка Київської областіЦерква Святої Параскеви із села ЗарубинціХата із села Таборів Київської областіШкола із села Лоташеве, Черкащина
Полісся;
Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненщина
Полтавщина і Слобожанщина
Поділля:
Хата із села Луги і Миколаївська церква із села Зелене
Карпати:
У Карпатах хата і господарські споруди часто об’єднувалися під одним дахом або розташовувалися окремо. Огорожі могли бути плетеними, дерев’яними або кам’яними (часто у вигляді валу, обсадженого терням). Також ставилися комори, стодоли, клуні, стайні, хліви, погребиці, шопи, возовні, колешні тощо. Інколи двір будувався у вигляді гражди – коли всі будівлі стоять чотирикутником, утворюючи закритий внутрішній двір
Південь
Кам’яний вітряк з села Олександрівка Білозерського району Херсонської області
Кожен регіон представлений через автентичні експонати, що ілюструють багатогранність української народної архітектури.
Матеріали та умови: Архітектура житлових і господарських будівель формується природними та кліматичними умовами. Основні матеріали – глина, дерево, очерет, камінь. У лісистих районах використовують бвільше дерева, у степових – глину, солому, камінь, а в лісостепу – суміш матеріалів.
Типова українська хата: Незважаючи на регіональні відмінності, характерна тридільна хата з входом з південної сторони. Вхід веде до сіней, з яких одна частина утворює “світлицю” (хату), а інша – комору. Перегородки, що відділяють кімнати, мають назви “ванькир” (приховані кімнати) та “хитя”/”хитка” (прибудовані приміщення).
При вході в сіні розташовується піч з однієї сторони і “мисник” (полиця для посуду) з іншої. Між піччю та стіною знаходиться “піл” – місце для сну. На покуті встановлюється стіл із лавами та ослоном, а також розвішуються домашні ікони, прикрашені квітами, зіллям та вишиваними рушниками. Інші елементи меблювання включають оздоблені скрині, жердки для одягу та, за наявності немовлят, колиску.
Млини
Водяні млини: З’явилися в XII столітті, поділяються на наливні (більш поширені) та підливні. Вони стали важливою частиною місцевого ландшафту, як і вітряки.
Вітряки:
За конструктивним вирішенням вітряки поділяються на два типи: стовпові (козлові) та шатрові. Стовпові вітряки, які вважають давнішими, прийшли в Україну завдяки німецькій традиції – тому їх іноді називають німецькими. Шатрові вітряки, що з’явилися в 1650 році в Голландії, ще отримали назву голландських.
Стовпові вітряки Корпус вітряка разом із механізмом для молоття зерна, валом і крилами встановлюється на нерухомій основі. Обертання здійснюється завдяки довгій колоді‑водилу, що направляє конструкцію навколо міцного стовпа, закріпленого в землі чи на хрестовині.
Шатрові вітряки У шатрових моделях нерухомий корпус (зазвичай восьмигранний або круглий, звужується догори для додаткової стійкості) обертається лише дах, разом із крилами та валом.
Принцип роботи Незалежно від типу, сила вітру обертає крила, що передають рух горизонтальному валу. Всередині корпусу на валу розташовано велике дерев’яне колесо-шестерню, яке через баклушу і веретено приводить у рух верхній камінь жорен, тоді як нижній залишається нерухомим. Зерно надходить у спеціальний кош з лотком, а рівномірність подачі забезпечує вібрація пристрою «коник». Регулювання помолу відбувається шляхом підняття верхнього жорна.
Велосипедний маршрут по території Пирогова
Сучасний музей не лише зберігає історію, а й активно інтегрує сучасні форми відпочинку. На території «Пирогова» є веломаршрут, прокат велосипедів, тому ви зможете проїхати на велосипедлі за день всі регіони України)
Парк «Київська Русь» розташований на горбі над річкою Стугна.
парк Київська Русь
Це історико-культурний комплекс, де на основі археологічних та історичних досліджень відтворено укріплене середньовічне місто. Головна частина – реконструкція Київського дитинця X-XIII століть з дерев’яними стінами, вежами та центральним майданом. Є житлові й господарські споруди, кузня, сторожові башти, конюшні.
копія човна часів Русі
Територія парку досить велика, вздовж укріплень проходять дерев’яні галереї, з яких відкривається панорама на центральний двір і навколишню місцевість. Відвідувачі можуть спостерігати за реконструкціями побуту, кінними виступами, займатися традиційними ремеслами або просто гуляти серед відтворених історичних декорацій.
вежа
В теплу пору року тут проводять турніри історичних реконструкторів. На території є гостинний двір, де можна поїсти або зупинитись на ночівлю.
Місто Крилів, відоме також як Новогеоргіївськ, має багату історію, яка сягає початку XVII століття.
Заснування та історичний розвиток
У 1615 році польська адміністрація заснувала укріплене містечко Крилів при впадінні річки Тясмин у Дніпро. Місто мало стратегічне значення, контролюючи переправи через обидві річки. Того ж року польський король на прохання чигиринського старости Даниловича надав Крилову Магдебурзьке право, що сприяло його розвитку як міського центру.
Протягом XVII століття Крилів був свідком численних військових конфліктів між козаками, поляками та татарами. У 1625 році поблизу села Таборище відбулася битва козаків під проводом М. Жмайла з польським військом, яка завершилася підписанням Куруківської угоди. У 1647 році Богдан Хмельницький перебував у Крилівській фортеці в ув’язненні.
Крилівська фортеця
була зведена за ініціативи Миргородського полковника Василя Петровича Капніста у 1741 році на польському кордоні, на правому березі Тясмина, неподалік впадіння останнього в Дніпро. Укріплення постало поряд з Крилівською слободою, підконтрольною уряду Гетьманщини. Слобода була заселена у 1730-х роках напроти містечка Крилів, яке знаходилося на лівому березі Дніпра, і яке в документах ХVІІІ століття часто згадується під назвою Старий Крилів або Крилів Польський. Останній заснований 1615 року Корсунським старостою Яном Даниловичем.
Крилівська фортеця була земляною, неправильної чотирикутної форми “сажень около 300 в окружности”, з чотирма бастіонами, чотирма напівбастіонами та двома ворітьми, оточена сухим ровом та частоколом за ним. На території твердині були збудовані будинки для її гарнізону, церква, пороховий погріб, провіантський магазин (склад) та кілька сторожок. З укріплення можна було виїхати у напрямку Цибулівської фортеці та Круківського шанця.
Оскільки фортеця знаходилася в районі Крилівсько-Максимівської переправи на Дніпрі, вона і її гарнізон виконували не лише роль адміністративного осередку Крилівської сотні, а й стратегічного об’єкта в боротьбі з гайдамаками, котрі орудували в той час у Задніпров’ї та на території т. зв. Польської України. Крилівська фортеця була діючою ще й у 1770-х роках. За часів Нової Сербії вона була центром 1-ї роти пандурського (піхотного) полку, а після її ліквідації була осередком 1-ї роти Жовтого гусарського полку. У 80-х роках ХVІІІ століття фортеця і форштадт поряд з нею були перетворені у внутрішнє місто, яке в документах фіксується під назвою Крилів. На рубежі ХVІІІ – ХІХ століть укріплення було розгорнуте.
Після другого поділу Речі Посполитої Крилів та Старий Крилів на деякий час були об’єднанні в єдине місто. У 1795 році воно стало повітовим центром та отримало назву Олександрія. Через рік повіт було ліквідовано, а місту повернено історичну назву – Крилів. У 1831 році правобережна частина міста отримала назву Новогеоргіївськ, а лівобережна – залишилася Криловом. Нині територія міста затоплена водами Кременчуцького водосховища.
План Крилівської фортеці 1757 року наприкінці ХІХ століття опублікував військовий інженер Ф. Ласковський. За виявленим кресленням Олександр Чорний зробив графічні реконструкції об’єкта.
Художня реконструкція Крилівської фортеці: Олександр Чорний
Згадки в піснях та літературі
Крилів згадується в українських народних піснях та думах, пов’язаних із козацькою тематикою. Зокрема, у думах про Богдана Хмельницького та інших козацьких ватажків місто фігурує як місце важливих подій. Поет Віктор Соколов, уродженець цих країв, описував Крилів у своїх творах, зокрема згадуючи церкву в стилі українського бароко, збудовану на кошти Петра Сагайдачного.
Затоплення міста та доля будівель
У 1960 році, у зв’язку з будівництвом Кременчуцького водосховища на Дніпрі, місто Новогеоргіївськ було повністю затоплене. Населення переселили до новозбудованого міста Світловодськ. Більшість будівель залишилися під водою, проте деякі споруди були демонтовані та перенесені в інші місця. Зокрема, цінні архітектурні елементи та реліквії з церков були збережені та передані до музеїв або інших храмів.
Сьогодні на місці колишнього Крилова розташоване Кременчуцьке водосховище, а пам’ять про місто живе в історичних дослідженнях, літературних творах та спогадах нащадків переселенців.
Змієві вали – відомі з народних казок . Згідно легенди, Котигорошко переміг Змія, запряг його у великого плуга, і проорав велику борозну аж до самого Дніпра.
Насправді, 950 км земляних насипів висотою до 8-10 метрів насипались не одним Котигорошком, а багатьма людьми, починаючи з 5 ст. до н.е.
Ходосівське городище
Одні з самих масштабних валів були південніше Києва. Зокрема, Малого і Великого Ходосіївських городищ.
Мале Ходосіївське городище датується ранньою залізною добою (VI–V століття до нашої ери) й колись слугувало укріпленим поселенням скіфів-орачів. Захист поселення забезпечував величезний земляний вал довжиною 10-12 кілометрів, який місцями досягає 8 метрів заввишки. Деякі ділянки валу досі мають помітний оборонний рів. У період Київської Русі цей вал був інтегрований до системи Змієвих валів, які слугували останньою лінією оборони перед столицею.
Велике Ходосівське городище є однією з трьох найбільших археологічних пам’яток лісостепової зони Україн, датується ранньою залізною добою. Головний вал городища має форму підкови розміром 4,5 на 3,0 км, його загальна довжина сягає 10–12 км, а висота місцями досягає 8 метрів. У деяких ділянках під валом досі проглядається стародавній оборонний рів, хоча він частково засипаний землею. Вся площа, обмежена валом, становить близько 1–2 тисяч гектарів. У період Київської Русі цей вал був включений до системи оборони, що слугувала останнім захисним бар’єром перед Києвом.
Маршрут проходить частково вздовж його валу, що вражає і досі
Трахтемирів – горбиста місцевість, яку Дніпро обтікає з трьох сторін.
Трахтемирівський півострів: історія, природа та унікальна атмосфера
Геологія
Трахтемирівський півострів, розташований на правому березі Дніпра між Каневом і Переяславом, сформувався внаслідок тектонічних процесів і льодовикових відкладень. Його високі пагорби, вкриті лісами та степовими ділянками, різко обриваються до води, утворюючи мальовничі кручі. У давнину ці землі були частиною великого річкового шляху, яким користувалися ще зі скіфських часів. Тут же, між містами Заруб і Переяслав до утворення водосховища, був брід через Дніпро.
Історичні пам’ятки та події
Трахтемирівський півострів був важливим стратегічним пунктом. Тут у XVI столітті розташовувався один із перших козацьких шпиталів, заснований при Трахтемирівському монастирі. Також півострів відігравав роль козацької столиці.
Археологічні знахідки свідчать про існування тут давніх поселень. За свідченнями археологів, територія села була заселена людьми вже близько 120—130 тисяч років тому. Підтвердженням цього є стоянка епохи мустьє. Починаючи з тих часів ці землі були свідками існування багатьох культур: скіфської, зарубинецької, черняхівської, давньоруської та сучасної української. По сусідству, на Лівобережжі, розташовані вали Каратульського городища
Природа
Трахтемировський півострів – це край диких лісів, лучних галявин і стрімких урвищ. Тут мешкають козулі, дикі кабани, борсуки, а в небі можна побачити орлана-білохвоста. Навесні схили півострова вкриваються килимом з первоцвітів, а восени густі дубові й грабові ліси вибухають багряно-золотими барвами.
Відселення сіл при затопленні Канівського водосховища
У 1970-х роках під час будівництва Канівської ГЕС багато сіл півострова опинилися під загрозою затоплення. Жителів примусово відселили, а частина історичних поселень зникла під водою. Серед населених пунктів, що були затоплені або зникли, варто згадати такі села: Трахтемирів, Монастирьок, Зарубанці, Бучак, ін.
Відголоски минулого – це руїни будинків, залишки монастиря та старі сади, які досі цвітуть серед дикої природи. Багато мешканців, змушених залишити рідні домівки, розповідали, як під водою назавжди залишилися їхні оселі, церкви та кладовища.
Туристичний потенціал
Трахтемирів ідеально підходить для екотуризму, походів і веломандрівок. Віддаленість від міст гарантує тишу, а неймовірні краєвиди Дніпра створюють атмосферу справжнього усамітнення. Це місце для тих, хто шукає природу, історію та свободу в одному з найзагадковіших куточків України.
Для велосипедистів треба враховувати, що рельєф тут складний, більшість часу дорога іде або вгору, або вниз:)
Гора Пивиха — найвища точка лівого берега Дніпра, розташована в Полтавській області, між Градизьком і Кременчуком . Її висота становить 168 метрів, і вона є унікальним природним об’єктом. Гора утворилася внаслідок геологічних процесів і є залишком давнього крейдяного плато.
пляж біля підніжжя Пивихи
Гора Пивиха має величезне історичне та культурне значення. За часів Київської Русі вона служила оборонним пунктом, а в XVI–XVII століттях тут існувала фортеця.
хвилі підмивають береги
Сьогодні це популярне туристичне місце, відоме своїми мальовничими краєвидами на Кременчуцьке водосховище та околиці. Гора зазнає ерозії через підмивання водами водосховища, що є екологічною проблемою регіону.
Це місце ідеальне для екотуризму, прогулянок та милування природою.