Категорія: Пороги та Запоріжжя

Географія та розташування

Дніпро –  розташоване в місці злиття річок Самара, Оріль і Мокра Сура з  Дніпром.  Місто є адміністративним центром Дніпропетровської област та Дніпровської міської громади. Це четверте за чисельністю населення місто України. Дніпро – великий науковий та інноваційний центр, відомий як “космічна столиця” України, а також місто з найдовшою набережною в Європі.

Завдяки вигідному розташуванню воно завжди було важливим транспортним вузлом.

Історія: від давніх часів до сьогодення

Найдавніші поселення

На території сучасного Дніпра люди жили ще 100 тисяч років тому. Тут знайдено стоянки доби палеоліту, поселення трипільців, кургани скіфів та сліди черняхівської культури. Одним із найважливіших археологічних об’єктів є Гостра Могила – курган, що вважається залишками давнього скіфського поселення. Він став символом багатовікової історії цього регіону.

Палеоліт і неоліт

На території Дніпра знайдено численні археологічні пам’ятки, що свідчать про перебування тут людей ще в епоху середнього палеоліту (100–40 тис. років тому). Зокрема, стоянки первісних мисливців і збирачів були виявлені в таких місцях:

• Романкове (західна частина Кам’янського)
• Село Василівка (Синельниківський район)
• Скубова балка (поблизу сучасного Дніпра)

У добу неоліту (5500–4000 р. до н.е.) з’являються перші землеробські та скотарські поселення. На Ігренському півострові знайдені залишки поселення з керамікою, кам’яними знаряддями та напівземлянками.

Енеоліт і бронзова доба: ямна культура

На межі IV–III тисячоліття до н.е. тут мешкали представники ямної культури, які залишили по собі кургани з похованнями. Основні знахідки цієї культури – у Сторожовій могилі, Михайлівському поселенні та Скелі Каменоломні.

Трипільська культура

Виявлено поселення трипільців (IV–III тис. до н.е.), які займалися землеробством. Їхня кераміка з геометричними візерунками знайдена в різних частинах області.

Скіфський період

У VII–III ст. до н.е. територія сучасного Дніпра входила до складу земель скіфів. Археологи виявили близько 9500 курганів, у тому числі знамениті Товста Могила, Гостра Могила та інші поховання знаті з золотими прикрасами та зброєю.

Козацька доба та заснування міста

У XV–XVIII століттях ці землі входили до Вольностей Війська Запорозького. Козацькі поселення існували на території сучасного міста, зокрема слобода Половиця та містечко Нові Кодаки.

У 1776 році на місці зруйнованої Запорозької Січі було засноване місто Катеринослав. Спочатку його планували розташувати на правому березі Дніпра, однак через несприятливі умови в 1787 році місто перенесли на нинішнє місце. У XIX столітті, після відкриття родовищ залізної руди на Криворіжжі, Катеринослав швидко розвинувся як промисловий центр.

XX століття: промисловий центр та космічна галузь

У XX столітті Дніпропетровськ став одним із ключових центрів металургії, оборонної та космічної промисловості СРСР. Завдяки підприємству “Південмаш” місто відігравало стратегічну роль у ракетобудуванні. Через військові об’єкти воно було закритим до 1990-х років.

Революція Гідності та російсько-українська війна

Під час Революції Гідності 2013–2014 років Дніпро став одним із центрів протестів. У 2014 році, з початком війни на сході України, місто прийняло тисячі переселенців, стало головним хабом для волонтерського руху та реабілітації військових. Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році Дніпро зазнав ракетних атак, але залишився важливим тиловим центром.

Мости Дніпра

1. Амурський міст – один із найстаріших, зведений у 1944 році після війни.
2. Кайдакський міст – сполучає центральну частину міста з лівобережжям.
3. Мерефо-Херсонський міст – унікальний залізничний міст з дугоподібною конструкцією.
4. Центральний міст – головний транспортний зв’язок між берегами.
5. Південний міст – найсучасніший, відкритий у 2000-х роках.

Набережна Дніпра

Дніпро має найдовшу набережну в Європі – понад 23 км уздовж правого берега. Вона складається з кількох частин:

• Стара Набережна – історична частина з архітектурними пам’ятками.

• 

  

  

• Нова Набережна – сучасна зона з парками, велодоріжками та скейт-парком.
• Велодоріжка Дніпра – одна з найдовших у країні, створена для комфортних прогулянок і тренувань.

Дніпро – це місто з багатовіковою історією, що поєднує стародавні археологічні пам’ятки, козацьку спадщину, індустріальний розвиток та сучасну урбаністику. Воно залишається ключовим центром науки, промисловості та волонтерського руху в Україні.

Дмитро Яворницький

Однією з найвидатніших постатей, пов’язаних із містом Дніпро, є Дмитро Іванович Яворницький (1855–1940) – історик, археолог, етнограф, письменник і дослідник історії українського козацтва. Його життя і діяльність тісно переплелися з цим краєм, зокрема з дослідженням Запорозької Січі та її спадщини.

Дослідження та експедиції

Протягом багатьох років Яворницький організовував археологічні розкопки та етнографічні експедиції по землях, пов’язаних із запорозьким козацтвом. Він детально вивчав залишки стародавніх поселень, фортець, могил, а також записував перекази та пісні, збережені в народній пам’яті. Велике значення мали його експедиції на Дніпрі, під час яких він досліджував легендарні дніпровські пороги, що були важливою частиною козацького шляху на Запорожжя.

Яворницький не лише вивчав історію на місцях, а й прагнув зберегти пам’ять про неї. Він активно фотографував краєвиди, козацькі могили, історичні пам’ятки та дніпровські пороги, які незабаром мали зникнути під водами Дніпрогесу. Саме завдяки його знімкам та замальовкам вдалося зафіксувати вигляд цих природних утворень до їх затоплення.

Книжки та наукова спадщина

Яворницький є автором низки фундаментальних праць, зокрема тритомної «Історії запорозьких козаків» (1892–1897), яка стала класичною роботою про добу Козаччини. Також він написав численні монографії, статті, довідники, серед яких «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888), «По следам запорожцев» (1898), «Вольности запорожских казаков» (1890). Його роботи містять безцінний матеріал про побут, звичаї, традиції та військове мистецтво козаків.

Окремо варто згадати його книгу «Дніпрові пороги», яка вийшла друком у 1928 році. У ній автор детально описав усі дев’ять великих порогів Дніпра, їхню історію, легенди, народні перекази, а також географічні особливості. Ця книга є унікальним джерелом інформації про частину Дніпра, яка зникла після спорудження Дніпровської ГЕС.

Музей імені Яворницького

У 1902 році Дмитро Яворницький очолив Катеринославський історичний музей (нині – Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького), яким керував майже 30 років. Саме завдяки його діяльності музей перетворився на один із провідних історичних закладів України, а його колекція поповнилася унікальними експонатами, зокрема козацькими клейнодами, зброєю, старовинними картами та документами.

Вулиця Дмитра Яворницького

На честь видатного історика названа головна вулиця міста Дніпро – проспект Дмитра Яворницького (колишній проспект Карла Маркса). Вона проходить через центр міста і є однією з його найважливіших магістралей. Таким чином, ім’я дослідника назавжди вписане в історію Дніпра, а його спадщина продовжує жити в культурі та пам’яті міста.

Токівські водоспади – це каскад природних водоспадів на річці Кам’янка, притоці річки Базавлук, що є притокою Дніпра. Вони розташовані неподалік села Токівське в місці, де річка підмиває Український кристалічний щит – давню геологічну структуру, що сформувалася понад 2 мільярди років тому.

Загальна довжина каскаду водоспадів- 6 метрів, це популярне місце для купання.

Географія і геологія

Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у межах Запоріжжя. Його довжина – близько 12 км, ширина – до 2,5 км. Острів складається з гранітних порід Українського кристалічного щита, що виходять на поверхню у вигляді скель. Саме вони створюють характерні для місцевості урвища та пороги. Різниця висот на острові доходить до 50 метрів, а природа поєднує степові ділянки, дубові гаї, балки та плавні.

Пам’ятки давніх людей

Хортиця була заселена ще в кам’яному віці. Тут знайдені залишки поселень скіфів, сарматів, кіммерійців та інших народів. На острові є кургани, мегалітичні споруди та кам’яні баби, що свідчать про ритуали давніх цивілізацій. Однією з найцікавіших знахідок є залишки скіфського святилища, орієнтованого на сонячні цикли.

Запорізька Січ

У XVI–XVIII століттях Хортиця була центром козацького життя. Саме тут Дмитро Вишневецький (Байда) заклав укріплення, яке вважається прототипом Запорізької Січі. Острів слугував природною фортецею, захищеною з усіх боків водою та скелями. Козаки використовували його як базу для військових походів, а також місце проживання, ремесел і зборів.

Сучасність

Сьогодні Хортиця – це національний заповідник та популярна туристична локація. Тут діє історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» – реконструкція козацького поселення з оборонними вежами, церквою та куренями. Острів також приваблює мандрівників мальовничими стежками, байдарковими маршрутами та можливістю побачити рідкісні види тварин і рослин.

Для любителів активного відпочинку є кінні прогулянки, веломаршрути та скелелазіння на скелях над Дніпром. А ті, хто хоче доторкнутися до історії, можуть відвідати музеї, археологічні пам’ятки та театралізовані козацькі виступи.

Хортиця – місце, де природа і минуле оживають, запрошуючи дослідити історію України в її найяскравіших проявах.

Дніпровсько-Орільський заповідник створений для збереження унікального ландшафту середнього Дніпра і річки Оріль.

У рослинному покрові заповідника переважають ліси, переважно дубові, близько 89% – довготривалі заплавні. Крім них незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи. У центральній частині заповідника є ділянки піскового степу, чагарники, штучні насадження сосни та білої акації.

На степових ділянках  можна зустріти такі рідкісні види як тюльпан дібровний, сон чорніючий, рястка Буше, шафран сітчастий, ковила дніпровська, деякі різновиди зозулинців, водяний горіх, сальвінія пливуча. Три види рослин занесені до Європейського червоного списку: жовтозілля дніпровське, козельці українські та кушир донський.

У плавнях, що тягнуться від Кам’янського до Дніпра, збереглися унікальні представники флори і фауни Придніпров’я. Тут можна побачити красиві білі лілії – латаття.

Крім того, на території заповідника виявлено 38 видів ссавців, шість із яких занесені до Червоної книги України: велика та мала вечірниці, борсук, горностай, видра річкова, мишівка степова. Також тут мешкають вовки, лисиці, зайці, їжаки білочереві, бобри річкові, дикі кабани, косулі, лосі європейські, а також білки, ондатри, єнотовидні собаки, плямисті олені.

У водоймах заповідника мешкає 41 вид риб. Найбільш поширені з них: щука, карась сріблястий, верховодка, плітка, краснопірка,  верхівка, лин, плоскирка, лящ, гірчак, щипавка, судак, окунь, бичок-цуцик. Також є риби, що входять до Червоного списку Дніпропетровської області: ялець, бобирець, синець, чехоня, миньок та колючка триголкова. Є навіть занесена до Червоної книги України стерлядь.

Тваринний світ Дніпровсько-Орільського заповідника також не менш цікавий. Тут зареєстровано більш як 2000 видів тварин. Найбільшим різноманіттям серед них виділяються комахи: їх близько 1500 видів. 18 із них занесені до Червоної книги України: совка розкішна, бражник дубовий, ведмедиця велика, дозорець-імператор, жужелиця угорська, жук-олень, пістрянка весела, подалірій, сколія степова та інші.

Фортеця Кодак: бастіон на Дніпрі

У 1635 році за наказом польського короля Владислава IV на правому березі Дніпра, біля дніпровських порогів, була зведена фортеця Кодак. Будівництвом керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, відомий укріпленнями по всій Речі Посполитій.

Фортеця мала стратегічне значення, оскільки перекривала шлях із Запорожжя до Київщини та Волині, що обмежувало свободу пересування запорожців. Вона була добре укріплена: зведені земляні вали, бастіони та ров, а також гарнізон з польських військових.

Проте вже 5 серпня 1635 року загін запорозьких козаків під проводом Івана Сулими здійснив блискавичний нічний штурм, знищив гарнізон і зруйнував фортецю. Це стало одним із перших збройних виступів козаків проти польської влади.

У 1645 році поляки відбудували Кодак і значно зміцнили укріплення. Фортеця відігравала важливу роль під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657 років). Після приєднання Лівобережної України до Московського царства Кодак поступово втратив своє значення та занепав.

---

Легенди про Кодак

Скарби Сулими
За переказами, під час штурму 1635 року Іван Сулима наказав своїм козакам сховати частину трофеїв у підземних ходах фортеці. Кажуть, що ці скарби досі можуть бути заховані десь під землею.

Привид фортеці
Місцеві мешканці розповідають про привид козацького воїна, який вночі блукає руїнами, охороняючи старовинні таємниці Кодака. Дехто стверджує, що бачив тінь у гетьманському одязі, яка зникає на світанку.

Козацька могила
За легендою, біля руїн Кодаку розташована братська могила козаків, які загинули під час оборони фортеці. Деякі історики припускають, що це місце може містити ще не розкопані поховання воїнів XVII століття.

---

Кодацька балка

Кодацька балка є невід’ємною частиною історико-географічного ландшафту Старого Кодака. Цей природний рельєф, утворений внаслідок ерозійних процесів, слугував природним бар’єром, який захищав територію фортеці від ворогів. Завдяки своїй формі, балка створювала додаткову оборонну лінію, де козаки могли організовувати свої позиції під час нападів.

За місцевими легендами, саме в глибинах Кодацької балки козаки залишали свої таємниці — від невідомих схованок до потенційних скарбів, які до цього часу можуть чекати на своє відкриття. Сьогодні це місце приваблює археологів, істориків та туристів, які прагнуть зануритися в атмосферу козацької доби та відчути велич природи, що стала свідком численних історичних подій.

---

Старий Кодак сьогодні

Сьогодні Старий Кодак – це історична пам’ятка, де збереглися залишки валів фортеці. Місце приваблює археологів, істориків та туристів, які приїжджають, щоб побачити руїни та відчути дух козацької доби. Щороку тут проводяться реконструкції історичних подій та фестивалі, присвячені славному минулому Запорозької Січі.

Політ над Кодацькою балкою:

Острів Таволжанський і Перун

Ось що про ці острови писав Дмитро Яворницький:

“простягся посеред Дніпра великий і значний острів
Таволжаний. На різних планах Дніпра й у різних мемуаристів та дослідувачів його звуть порізному: Таволжаний, Вільшаний, Таволшанський, Таваджанський, Тавольжанской,
Таволжанка, у місцевих селян – Тівільжан. А що на цьому острові переважає лісова рослина
таволга, правильніше буде назва Таволжаний.”

З правого боку в річці, супроти південного кінця острова Орлового, стоїть камінь
Крячиний, або Крячок. Влітку на ньому завжди сідають крячки, од яких і вийшла назва
каменя. Весною камінь ховається у воді, і тоді місцеві люди звуть його Крячиною заборою.
Нижче Орлового острова підходять до Дніпра з лівого боку одна за одною балки: Велика
Бицулина, Мала Бицулина і Таволжанка, і тут же впадає в очі невеликий, але дуже високий,
скелястий, славний своєю назвою острів Перун, за місцевою вимовою Перун, навіть Перен.
Коли, через що й хто саме дав таку назву цьому острову – невідомо, але те, що говорять
про цей острів місцеві столітні діди-оповідачі, нагадує те, що говорить 988 року руський
літописець про Перуна, поганського бога наших далеких предків.

– Подивіться ви на цей острів Перун та й скажіть, на кого він схожий.
– Та на кого ж?
– На змія: оце, де найвища його частина, це голова; оце по середині, де перепояска, це його
стан; а оце, де його кінець, це його хвіст.
І справді, як подивишся на острів Перун трохи оддаля, то побачиш перед собою немов би
якесь величезне чудище, що простяглось вздовж лівого берега Дніпра головою на північ, а
хвостом на південь з перехватом на середині.
– Це був колись такий поганський бог у наших предків, і стояв він десь у Києві, так
київський князь Святославський, як прийняв святий закон Христа, звалив того бога на землю,
одтяг його до Дніпра та й шпурнув у воду. То він як поплив, як поплив та опинився аж між
порогами та оце тут і перекинувся в острів.
– Ото так і було?
– Ото так мені казав мій дід, а він прожив на віку дев’яносто п’ять годів, так йому за його
довгий вік довелось багато чого чути.

Через Змієву печеру на деяких планах порожистої частини Дніпра та в деяких
дослідувачів острів Перун неправильно називають ´Змеиною скалоюª. У лоцманів і місцевих
селян це острів Перун.
Цей острів добре й гаразд знають старі лоцмани, які доводять, що колись на ньому був
чудовий, розкішний, великий, густий ліс: росли вікові дуби, татарські кленки, гнучкі високі
Про те, чому печера й самий острів Перун прозвали Змієвими, є декілька народних легенд.
´В тій печері колись-то жив змій-цар з трьома головами; у нього була дочка красуня.
Змій беріг свою дочку, щоб вона не покохала якогось руського царевича, та все-таки не вберіг:
красуня відпливла з якимся лицарем по Дніпру аж у Чорне море. З того часу змій зробився ще
лютішим, ніж він був до того, і щодня вилітав куди-небудь в округу за новою жертвоюª.
´Колись, кажуть, змій був на небі і літав по всьому світу; його всі боялись, а інші то й
кланялись йому. Як узнав про те бог, що йому поклоняються, взяв й пооднімав у нього крильця,
він упав з неба в Дніпро та й поплив. Идолопоклонці бігли берегом та й кричали: ´Перуне,
Перуне, припливи до берегаª. Він приплив до острова, і показалась йому глибока нора; він туди
й пропав. Від того часу й прозвано острів Перуновимª.
´Кажуть, що Перунового острівка тут не було, а приплив на| ньому змій відкілясь з гори.
Як плив він, тоді, кажуть, одним боком бігли идолопоклонці й викликали на берег, а другим
вийшли назустріч православні й почали молебствувати та заклинати. Де стояли наші з
корогвами, туди він підплив і став. Змієва нора збоку Дніпра була, кажуть, дуже глибока, а
після того, як змій згинув, скеля зійшлась щільно, і нори нема. Бить-то так було, а чи правда
цьому – не знаюª.
Про цей острів Перун ось що чув я від старих людей. Якось, кажуть, бог Перун плів
Дніпром, і його хвилею викинуло на острів; тут його заховано, а потім одкопано. На ньому,
кажуть, золота було три пуди, а сам зроблений з дерева. Від того й острів став Перун. На
Перуні, від Дніпра, є нора: ´Колись, кажуть, там жив змій, і йому носили людей. Нору звали
Змієвоюª.
´Скільки в пам’ятку, острів зветься Перуном. На ньому висока скеля, а в ній, від
Дніпрового ходу, скоти . До Христового рождення, кажуть, там жив змій; він гарбав під себе
жінок і дівок, а мужів пожирав. Як Христос народився, змія прокляв, а потім його звоював
якийся багатир. У змія, кажуть, було три голови й крила. Він, як летить, освіщає ввесь світ, а
вогонь так і палаєª.
Супроти середини Перуна, на 16 саж. од правого берега острова, лежить у воді камінь Ревун

Махартет – Великий і Малий, острови, що утворились після спорудження дамби Дніпрогес, внаслідок підняття рівня води і затоплення частини устя Вороної річки і розливу самого Дніпра.

Поріг Дзвонецький, або Звін – повністю під водою, лише скелі при березі вказують на його розташування.

Устя річки Ворона

Як ця місцина виглядала на старих мапах