Вплив космічних тіл на Землю та відображення цього в культурі та релігії

Космос не є порожнім простором — це динамічна система, у якій планети, астероїди, комети й інші небесні об’єкти постійно взаємодіють. Якщо тіло розміром із Землю пролітає поблизу, це може спричинити потужні фізичні та енергетичні ефекти.

1. Гравітаційний вплив

• Деформація припливів — звичайні припливи від Місяця зміняться, можливе їх значне підсилення.
• Тектонічна активність — гравітаційні збурення можуть посилити рух тектонічних плит, викликавши землетруси.
• Зміни клімату — перерозподіл енергії в атмосфері може спричинити урагани та зміни температури.

2. Магнітне поле та електромагнітний вплив

• Збурення магнітосфери — можливі глобальні збої в електромережах.
• Посилення сонячної радіації — впливає на здоров’я людей і біологічні ритми.
• Електромагнітні бурі — можуть призводити до збоїв у комунікаціях.

3. Біологічний вплив

• Зміни у поведінці тварин — міграції, дезорієнтація птахів і морських мешканців.
• Вплив на нервову систему — порушення сну, втома, підвищена чутливість.
• Фізіологічні зміни — вплив на серцево-судинну систему та можливі мутації.

4. Квантові ефекти та гіпотези тонких взаємодій

• Зміни в роботі електронних систем.
• Модифікація свідомості та сприйняття реальності.
• Резонансні явища, що можуть викликати аномальні події.
  

• 6. Вплив Місяця та планет на припливи і відливи

  Місяць є основним чинником формування припливів і відливів на Землі. Його гравітаційне поле створює припливні хвилі в океанах, змушуючи воду підніматися і опускатися двічі на добу. Сонце також впливає на цей процес, і під час повного або молодого Місяця припливи стають особливо сильними – це називається сизигійні припливи. Якщо поруч із Землею проходять інші планети або вони вишиковуються в певні конфігурації разом із Місяцем, вплив може посилюватися. Наприклад, найбільші припливи відбуваються, коли Юпітер або Венера знаходяться в найближчій точці до Землі та додають свою гравітаційну силу до місячного впливу.

7. Відображення в астрології

Астрологія поєднує знання про рух космічних тіл навколо Землі і їх вплив на людей. Працює на основі астрологічних карток (натальних карт), які фіксують точне розташування планет і Місяця у момент події. Ця інформація дозволяє визначити взаємодію небесних тіл та їхній сумарний вплив на Землю і людину.

Фази Місяця:

• Повня – період емоційної активності, завершення справ.
• Молодик – нові починання, заряд енергії.
• Перша та остання чверть – періоди активних змін.

Ретроградність планет:

Ретроградність – це оптичний ефект, коли планета здається такою, що рухається назад. В астрономії це пояснюється різницею орбітальних швидкостей Землі та інших планет. В астрології ретроградний період вважається часом переосмислення й повернення до минулого.

• Меркурій (найвідоміший ретроградний ефект) – плутанина в комунікаціях, збої в техніці.
• Венера – переоцінка стосунків і фінансів.
• Марс – труднощі у досягненні цілей.
• Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон – ретроградні кілька місяців, впливають на глобальні процеси.

6. Планети та боги: давні вірування та космічні сили

Усі давньогрецькі боги, як і божества інших язичницьких релігій, уособлювали сили Природи, Сонце, Місяць, Планети та інші небесні явища. Давні цивілізації не розділяли матеріальне та духовне, вони бачили у Всесвіті єдину систему, де кожне тіло має свою енергетику й вплив.

8. Сонце, планети та боги в давніх релігіях

У багатьох стародавніх культурах Сонце, Місяць і планети вважалися божествами та мали сакральне значення.

Єгипетська релігія:

• Ра – бог Сонця, творець світу, що щодня мандрує небесним човном.
• Тот (Місяць) – бог мудрості та магії, пов’язаний із місячним календарем.

Месопотамія:

• Шамаш (Сонце) – бог справедливості та правди.
• Сін (Місяць) – бог нічного світла та пророцтв.

Греція та Рим:

• Геліос (Сонце) – керує небесною колісницею.
• Селена (Місяць) – богиня місячного світла.

Буддизм та індуїзм:

• Сур’я (Індуїзм) – бог Сонця, джерело життя та істини.
• Чандра (Індуїзм) – бог Місяця, що впливає на розум та емоції.

Скіфи:

• Табіті(Сонце)

Кирилівська стоянка: Вікно в льодовиковий Київ

Давній світ на берегах Дніпра

Уявіть Київ 20 тисяч років тому: суворий клімат, відкриті тундростепи та холодні вітри, що мчать з Півночі. Тут, серед безкрайніх рівнин, де сучасна цивілізація ще навіть не зародилася, жили перші мисливці на мамонтів. Кирилівська стоянка, знайдена на території сучасного Києва, відкриває унікальні сторінки історії людства та його боротьби за виживання в умовах останнього льодовикового періоду.

Як була відкрита Кирилівська стоянка?

У 1893 році чеський археолог Вікентій Хвойка, який на той момент уже жив в Києві та займався дослідженням давніх культур, працював на будівництві на Кирилівській вулиці (нині – район вулиці Фрунзе, тепер Кирилівська). Робітники копали ґрунт і натрапили на незвичайні кістки. Спершу їх прийняли за рештки сучасних тварин, але Хвойка, маючи досвід у таких питаннях, відразу зрозумів, що перед ним кістки мамонта.

Подальші розкопки виявили не лише останки великих тварин, а й численні знаряддя праці, виготовлені з кременю. Це стало доказом того, що місце було давнім поселенням людей. Хвойка припустив, що тут жили мисливці, які займалися загінним полюванням на мамонтів. Дослідження тривали кілька років, і кожен новий сезон приносив сенсаційні знахідки – наконечники списів, скребки, різьблені бивні, залишки жител.

Робота Хвойки була першою систематичною археологічною експедицією в Києві. Він детально описав усі знахідки, створив перші реконструкції способу життя давніх людей і довів, що Київщина була заселена ще в часи пізнього палеоліту.

Згодом, у ХХ столітті, дослідження Кирилівської стоянки продовжили радянські археологи. Використовуючи нові методи стратиграфії, вони уточнили вік поселення і довели, що воно існувало приблизно 20–15 тисяч років тому. Знахідки з цього місця зберігаються в музеях Києва, зокрема в Національному музеї історії України.

Археологічне відкриття

Стоянку виявили у 1893 році під час будівельних робіт. Археологи знайшли багатий шар крем’яних знарядь, рештки тварин та навіть мистецькі предмети, які доводять, що мисливці цього періоду не лише виживали, а й розвивали культуру.

Мистецтво та релігія: загадкові візерунки на бивнях мамонтів

Однією з найвражаючих знахідок Кирилівської стоянки стали різьблені бивні мамонтів. Вони містять складні геометричні візерунки – одні з найдавніших зразків мистецтва на території сучасної України. Вчені припускають, що ці орнаменти могли мати ритуальне або символічне значення, можливо, пов’язане з шаманськими обрядами чи спробами розповідати історії.

Знаряддя праці та зброя мисливців

Люди Кирилівської стоянки були вправними майстрами у створенні інструментів:

• Крем’яні ножі та скребки використовували для обробки шкір і дерева.
• Наконечники списів для полювання і війни.
• Голки з кісток – ще один доказ того, що люди виготовляли одяг для захисту від холоду.

Що їли давні кияни?

Головною здобиччю мисливців були мамонти, північні олені та бізони. Віднайдені кістки вказують на те, що полювання було добре організованим: люди працювали в групах, використовуючи природні пастки та складні стратегії.

Давні житла: перші будівельники Києва

Рештки конструкцій вказують, що мешканці стоянки будували хижі, використовуючи:

• Кістки мамонтів як основу каркасу.
• Дерево та шкури для утеплення житла.
• Вогнища всередині для обігріву та приготування їжі.

Ці будівлі дозволяли людям виживати в суворому кліматі, забезпечуючи захист від холоду та хижаків.

Аналогічні стоянки та межа льодовика

Кирилівська стоянка – не єдине місце, де знаходять сліди палеолітичних мисливців. Подібні поселення виявлені в Мезині (Чернігівщина), Межирічі (Черкащина) та Радомишлі. Вони мали схожі конструкції жител і спосіб життя.

На момент існування Кирилівської стоянки льодовик уже відступив від Києва на північ, залишивши за собою валуни, озера і болотисті рівнини. Останні льодовики на території України танули близько 12 тисяч років тому, а 5 тисяч років тому клімат став теплішим, що сприяло появі трипільців та ямників.

Висновок

Кирилівська стоянка – це не лише археологічний об’єкт, а й унікальне свідчення про те, як наші предки змогли пристосуватися до екстремальних умов. Вона відкриває нам вікно в світ давніх мисливців, їхні традиції, мистецтво та технології, що заклали основу для розвитку людства на території сучасної України.

Дніпровське зледеніння: льодовик який сформував сучасний рельєф України

Що таке Дніпровське зледеніння?

Дніпровське зледеніння – це найбільше і найпівденніше зледеніння, яке охопило територію сучасної України. Воно відбулося приблизно 270–150 тисяч років тому в період Саальського (Рисського) льодовикового максимуму. Льодовик просунувся аж до лінії, що проходить через територію сучасного міста Дніпро, тобто приблизно на 500 км південніше Києва.

Це зледеніння змінило ландшафт, сформувало річкові системи та залишило після себе численні геологічні відклади.

Як льодовик змінив Київ і його околиці?

Київ знаходився на південній межі стійкого покриву льодовика, що вплинуло на його рельєф:

• Формування пагорбів – льодовик приніс величезну кількість відкладів (морени), що створило нерівномірну височинну структуру, яку ми бачимо в Києві сьогодні.
• Валуни льодовикового походження – у Київській області часто знаходять граніти, кварцити та гнейси, принесені льодовиком із території сучасних Скандинавії та Балтії.
• Заплави Дніпра – під час танення льодовика утворилися великі потоки води, які розширили долину Дніпра та змінили його русло.
• Піщані та глинисті відклади – після відступу льодовика Київщина отримала товсті шари лесових відкладів, що стали основою ґрунтів регіону.

Як льодовик вплинув на Дніпро та його долину?

Дніпро, як головна водна артерія України, зазнав кардинальних змін під час льодовикового періоду:

• Розширення річкової долини – величезні об’єми води від танення льодовика розмили широкі русла, які сформували сучасний вигляд річки.
• Льодовикові озера – після танення льодовика утворилися великі заплавні озера, залишки яких збереглися у вигляді сучасних заболочених низовин і стариць.
• Підйом і спад рівня води – після завершення зледеніння рівень Дніпра зазнавав значних коливань через зміни клімату та поступове накопичення відкладів у руслі.

Звідки льодовик приніс каміння в Україну?

Дніпровське зледеніння принесло на територію України кам’яні відклади, походження яких можна простежити до таких регіонів:

• Балтійський щит (Фінляндія, Швеція, Карелія, Естонія) – основне джерело кварцитів, гранітів та гнейсів.
• Скандинавські гори (Норвегія, Швеція) – гнейси, амфіболіти та діабази, які зустрічаються у валунних відкладах Київщини та Полісся.
• Південна Фінляндія та центральна Швеція – пегматити, апліти та інші магматичні породи, характерні для цих регіонів.
• Естонія та Латвія – доломітові та вапнякові уламки, що інколи містять скам’янілості кембрійського та ордовицького періодів.

Геологи визначають походження цих порід за допомогою мінералогічного аналізу та порівняння з відомими зразками скандинавських та балтійських гірських порід.

Яке каміння залишило Дніпровське зледеніння?

Льодовик приніс на територію України породи, яких тут раніше не було:

• Кварцити – міцна порода, що має характерний блиск і червонуватий або сірий колір.
• Граніти – як місцеві, так і принесені з Балтійського щита.
• Гнейси, амфіболіти – метаморфічні породи, що часто зустрічаються у валунах на Поліссі та в долині Дніпра.
• Моренні відклади – суміш глини, піску, гальки та великих валунів.

Межа льодовика 5 тисяч років тому

Приблизно 5000 років тому, коли на території України мешкали ямники та трипільці, льодовиковий покрив уже відступив далеко на північ. Вплив зледеніння все ще був помітний у Поліссі, де існували великі заболочені ділянки, залишки колишніх льодовикових озер. Найпівденніші залишки льодовикових форм рельєфу в цей час можна було знайти у вигляді моренних пагорбів і валунних полів на півночі України.

Які тварини мешкали поруч із льодовиком?

Льодовикові рівнини та тундрові степи України в той час населяли:

• Мамонти – основна мисливська здобич людей того часу.
• Шерстисті носороги – пристосовані до холодного клімату, знаходили їжу у відкритих степах.
• Бізони та дикі коні – паслися на просторах між льодовиком і степами.
• Печерні ведмеді та леви – мешкали у більш теплих місцевостях, таких як печери Карпат.
• Північні олені – мігрували великими стадами вздовж краю льодовика.

Як люди будували житла під час зледеніння?

Попри суворий клімат, люди все ж мешкали на території сучасної України. Археологічні знахідки показують, що:

• Стоянка Мізин (Чернігівщина) – люди будували житла з кісток мамонтів та вкривали їх шкурами.
• Кирилівська стоянка (Київ) – знаходиться неподалік Дніпра, містить сліди дерев’яних конструкцій.
• Амвросіївська стоянка (Донбас) – показує адаптацію людей до суворих умов та використання печер.

Висновок

🧊 Льодовик давно зник, але його сліди залишилися в кожному пагорбі Києва та в розлогих просторах Дніпра!

Генетична історія населення України: від перших мисливців до Скіфії та античних міст до сьогодення

1. Перші мешканці території України: мисливці на мамонтів і неолітичні культури Найдавніші відомі мешканці території України були представниками європейських мисливців-збирачів (Eastern European Hunter-Gatherers, EHG), які проживали тут ще в епоху пізнього палеоліту (~30 000 – 10 000 років тому).

Генетичні дослідження кісткових останків з Мізинської стоянки (~20 000 років до н.е.) показують, що ці мисливці мали гаплогрупу R1a та I2a, які пізніше зустрічаються у давніх землеробських культурах України (Mathieson et al., 2018). Вони поступово змішувалися з прибулими землеробами Близького Сходу (~7000 р. до н.е.), що сформувало неолітичні культури, зокрема Трипільську культуру. Генетичний аналіз трипільських поховань (Antonio et al., 2019) показав, що носії цієї культури мали гаплогрупи G2a та E1b, характерні для ранніх землеробів Анатолії, але поступово асимілювалися зі степовими племенами.

Цікаво, що на Мізинській стоянці були знайдені найдавніші з відомих археологам зображення свастичного знаку, меандру, виконані на кістці мамонта, першого викопного музичного інструменту(музичний браслет з кістки мамонту)

2. Ямна культура та її вплив на Європу Близько 3300 р. до н.е. на території сучасної України поширилася Ямна культура, яка мала величезний вплив на Європу.

Дослідження (Haak et al., 2015) підтвердили, що Ямна культура була домінуючим джерелом R1b-M269 – гаплогрупи, яка сьогодні є найпоширенішою в Західній Європі. Ямники також мали змішане походження, включаючи місцевих мисливців-збирачів та неолітичних землеробів. Саме вони стали основними предками індоєвропейських народів, які пізніше розселилися по всій Євразії.

3. Скіфи: чи були вони автохтонними нащадками ямників? Генетичні дослідження скіфських поховань (Krzewińska et al., 2018; Unterländer et al., 2017) показали, що:

Скіфи були генетично різнорідною групою, сформованою під впливом як ямників, так і азійських степових народів. Основні гаплогрупи: R1a-Z93 (індоарійське походження), Q1a (центральноазійський вплив), C2 (монголоїдна складова у частини пізніх скіфів). Аналіз мітохондріальної ДНК (жіночої лінії) показав, що скіфи мали тісний зв’язок із населенням бронзового віку України, але також містили гени, характерні для кочовиків Алтаю та Центральної Азії. Це підтверджує теорію, що скіфи сформувалися з місцевого населення степової зони (нащадків Ямної культури), але зазнали впливу міграцій із Сходу.

4. Античні грецькі колонії та їхній генетичний вплив У VIII–V ст. до н.е. на узбережжі Чорного моря виникли грецькі колонії (Ольвія, Херсонес, Тіра, Пантікапей).

Аналіз поховань у грецьких некрополях (Damgaard et al., 2018) показав наявність середземноморських гаплогруп (J2, E1b, G2), характерних для Греції та Анатолії. Проте місцеве населення (скіфи та фракійці) також залишило свій генетичний внесок, що призвело до утворення змішаних елліно-скіфських груп. Це підтверджується антропологічними дослідженнями: у грецьких колоніях часто зустрічаються антропологічні риси як європеоїдного середземноморського типу, так і північного (скіфського) типу. Отже, греки залишили генетичний слід на півдні України, але в меншій мірі вплинули на генетичний склад центральних і північних регіонів.

5. Курганні культури Багато давніх культур, що існували на території України, належать до курганної традиції поховань. Найвідоміші з них – Ямна культура, культура шнурової кераміки та культура кулястих амфор.Характерною рисою всіх цих культур був поховальний обряд: покійників ховали у прямокутних ямах, у давнину посипаючи їх червоною вохрою. Пізніше цей обряд трансформувався у сучасну традицію прикрашати домовини червоними гвоздиками. Кургани насипалися над могилами всіх соціальних станів, а для вождів і царів вони були особливо великими.
6. Кримські татари: Генетичні дослідження кримських татар (Kushniarevich et al., 2015) показують, що вони є нащадками різних етнічних груп, які населяли Крим у давнину, включаючи таврів, скіфів, сарматів, половців та огузів. Їхній генофонд містить як степові, так і середземноморські компоненти, відображаючи складну історію регіону.
7. Караїми та кримчаки: окремі етнічні групи Криму Генетичні дослідження показують, що караїми мають спорідненість з євреями, але з домішками місцевого населення Криму. Кримчаки – це окрема група євреїв, які сформувалися в Криму, поєднуючи семітське та місцеве європейське коріння.
8. Вірмени та євреї-ашкеназі: нові хвилі переселенців Вірмени з’явилися в Україні ще в Київській Русі та особливо в середньовіччі, залишивши значний слід у культурі та генетиці.
9. Ашкеназі-євреї переселялися в Україну після вигнання з Центральної Європи, хоча легенди пов’язують їхнє перше прибуття ще з часів скіфських походів на Близький Схід.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України,  м. Дніпро

Проведено аналіз стану екосистеми р. Дніпро в історичному і сучасному аспектах за основними мотивами створення каскаду водосховищ. Проведено еколого-економічний аналіз функціонування водосховищ. Наведено прогнозовані варіанти переводу екосис- теми р. Дніпро до сталого функціонування шляхом спуску водосховищ.

Постановка проблеми

Проблема, яку ми сьогодні розглядаємо, має суттєве значення не тільки для нас, але й для прийдешніх поколінь, бо р. Дніпро була, є і буде великим даром природи, який обу- мовив розвиток як Київської Русі, так і су- часної незалежної України. З позиції теорії сталого розвитку ми повинні забезпечити самовідтворювальне функціонування екоси- стеми р. Дніпро, бо це в значній мірі обумо- влює стан навколишнього середовища та умови життєдіяльності на території України від північних до південних кордонів.

Теоретично всі сценарії розвитку терито- рії басейну р. Дніпро можна розділити на дві групи. Перші віддають перевагу природному стану Дніпра, який є найбільш комфортним для людини. Такий стан потребує мінімаль- них витрат на його підтримку, забезпечує збереження сировинних ресурсів, земель, рослинності, ґрунтів, лісів, біорізноманіття, задовольняє потреби населення в рекреації і туризмі. Природні екосистеми мають уніка- льні можливості до самовідтворення, само- відновлення та саморегуляції, що забезпечує стабільне і надійне майбутнє.

Другі ґрунтуються на можливостях каскаду водосховищ, які створювали умови витрат на підтримку функціонування. Вони швидко застаріли. Більшість з них потребу- ють реконструкції, це передбачає значні ви- трати фінансових, людських та інших ресур- сів. Наслідки функціонування таких об’єктів змінюють навколишнє середовище в негати- вний для людини бік. Це потребує додатко- вих заходів на очищення, укріплення, пере- творення.

Так яка природа нам потрібна, образно кажучи храм чи майстерня? Це питання сьогодні постає для нас з новою актуальністю.

Стає очевидним те, що двадцять перше сторіччя потребує пошуку нових рішень технологічних, екологічних, соціальних, навіть, гуманітарних проблем. На часі є зміна стратегій природокористування, оперативного реагування, сміливих, іноді радикальних рішень. Інформаційна революція останніх десятиліть спонукає до переходу від консервації проблем до їх вирішення з застосуванням всіх інтелектуальних та організаційних можливостей, які в сучасному глобальному світі є надзвичайно потужними.

Відомо, що застосування новітніх технологій у виробництві, сільському господарстві, транспорті, комунальній сфері дозволяє суттєво скоротити витрати енергії, водних, земельних та інших ресурсів. Це потребує змін у структурі економіки, відмови від функціонування шкідливих, витратних, екстенсивних об’єктів. Зазвичай такими є штучно створені технічні гіганти ери індустріалізації початку минулого сторіччя (заводи, гірничо- збагачувальні комбінати, греблі та ін.), які вичерпали свій технологічний, виробничий, навіть, віковий ресурс.

Формальна задача полягає у виборі одно- го з можливих сценаріїв розвитку таких об’єктів: закриття та ліквідація наслідків, модернізація з використанням новітніх тех- нологій, продовження застарілого викорис- тання з компенсацією витрат. Наукове обґрунтування такого вибору потребує ком плексних та системних досліджень.–

Одним із таких «монстрів» індустріалізації є каскад дніпровських водосховищ, який фактично заміняє р. Дніпро, одночасно створюючи низку екологічних, технологіч- них, безпекових, гуманітарних проблем. Ви- черпна оцінка їх до цього часу не виконана, хоча існує цілий ряд результатів досліджень з різних наукових галузей.

Аналіз основних досліджень та публікацій

Фундаментальне вивчення р. Дніпро та його стану виконано інженером шляхів спо- лучення Н.І. Максимовичем, який працю- вав на початку минулого століття. В його капітальних працях висвітлюються не тіль- ки проблеми проходження р. Дніпро суд- нами, але й питання державних та громад- ських турбот щодо збереження боліт і збі- льшення лісистості, закріплення берегів, розчистки  та   поглиблення   русла   тощо [1, 2]. Він відзначає, що жоден проект по- кращення судноплавства не передбачав за- топлення порогів, а базувався лише на під- риві вузьких проходів, будівництві обхід- них каналів чи шлюзуванні.

Питання екологічного стану р. Дніпро турбували не тільки наших пращурів, але й сучасне суспільство. Безліч статей про стан головної артерії України можна побачити у газетах, журналах та Інтернет виданнях [3-7]. Разом з тим науковими виданнями ак- тивно обговорюється питання незадовільно- го стану р. Дніпро як з позиції якості питної води, так і з позиції загибелі прибережно- водних екосистем [8-14]. Але в більшості випадків поверхневий аналіз стану озерної системи р. Дніпро не дає змоги робити одно- значні критичні висновки щодо можливості кардинального її покращення.

Первинний стан

Що ж це за унікальний природний ресурс – р. Дніпро? За оцінками грецького історика Геродота «Борисфен із скіфських рік після Істру (Дунаю) найбільша річка і, на нашу думку, найбагатша поживними продуктами не тільки між скіфськими ріками, але й між усіма взагалі опріч Єгипетського Нілу». Французький військовий інженер Г.Л. де- Боплан пише, що під час нересту риби спу- щений у воду спис зберігав вертикальне по- ложення – такі щільні йшли косяки риби. І навіть у минулому  столітті  до  30-х  років  р. Дніпро забезпечувала попит населення рибою від бичка до оселедця та осетра. Ве- лич Дніпровських порогів (водоспади, ма- льовничі силуети та грізний рокіт води) за- чаровували путівників (рисунок 1). Скіфи і алани обожнювали пороги і поклонялися цьому диву природи. Бо й було за що: на відрізку довжиною майже 70 км річка ство- рила  9  мальовничих  порогів  та  більше 30 заборів (рисунок 1). Ми певні, що у сучасних умовах на цьому місці існував би курорт екстремальних видів водного спор- ту всесвітнього значення. По опосередко- ваним даним плавні в районі Запоріжжя та Нікополя могли би забезпечити овочевою продукцією центральну Україну. У кінці кінців р. Дніпро забезпечує біля 30% насе- лення питною водою. А цей ресурс в най- ближчий час стане вирішальною умовою розвитку більшості країн світу. Ось що собою являє унікальна екосистема

р. Дніпро в Україні: водозбірна його пло- ща    складає     290 тис. км²,     довжина     – 2 201 км, в нього впадає 15 380 приток різ- ного порядку,  площа  боліт  та  лісів  сягає 9 млн га. Треба пам’ятати, що водозбірна площа всього Дніпра на 19 та 23 відсотків припадає на Росію та Білорусь, що треба буде у деяких випадках враховувати. Характерно, що у цих країнах не існує проблем, аналогічних українським, пов’язаних зі штучними водосховищами.

До ХІХ сторіччя екосистема р. Дніпро розглядалася переважно з позиції її наземно- водної продуктивності та транспортних мо- жливостей. У зв’язку з бурхливим розвит- ком економіки півдня Росії транспортна складова набувала все більшого значення,оскільки дешева та розгалужена мережа до- ріг була відсутня. Тому у царській Росії всі питання, пов’язані з важливою транспорт- ною артерією, якою була р. Дніпро, вирішу- вались у міністерстві шляхів сполучення. І гідрографія, і клімат, і лісистість, і кількість

атмосферних опадів, і терміни льодоставу, і якість води, і навіть проблеми збереження навколишнього середовища та охорона лісів та боліт на всій водозбірній площі р. Дніпро були важливими завданнями досліджень та управління саме цього міністерства. За сво- єю суттю була створена добре скоординова- на на той час система комплексного моніто- рингу всього басейну р. Дніпро, на основі якого всі рішення приймало одне міністерс- тво, чого ми не маємо навіть до цього часу. Все це добре висвітлено у двох капітальних працях    інженера    шляхів    сполучення Н.І. Максимовича [1, 2].

Після встановлення радянської влади на теренах Російської імперії, радикально змі- нилося ставлення до природи, а саме: при- рода не храм, а майстерня і людина в ній господар. Це дало поштовх для велетенсь- ких перетворень у навколишньому середо- вищі, в тому числі і в екосистемі р. Дніпро. У 1927 р. було прийнято рішення про будів- ництво Дніпровської ГЕС, для чого на діля- нці від м. Запоріжжя до м. Дніпро- дзержинськ створювалося Дніпровське во- досховище загальною площею 30 тис га та висотою підйому води на греблі 37 м. Голо- вними мотивами цього будівництва висту- пали: прохід без перевантаження суден,

отримання дешевої електроенергії та мож- ливість суттєво збільшити площу зрошува- льних земель. В короткий термін ці позити- вні результати були отримані та навіть ви- користовувались як доказ переваг соціаліс- тичного ладу, хоча такі підходи до викорис- тання річок у світі були відомі. Але при цьому не були враховані наступні негативні фактори. Втрати від знищення такої перлини як Дніпровські пороги та зовсім недослі- джених історичних пам’яток скіфсько- алансько-козацького часу. Не взято було до уваги, що замулення водосховища призведе до перетворення з часом річки в озерно- болотний тип, хоча вже була відома інфор- мація про повне замулення за 13 років Гін- дукушського водосховища, а водосховище на р. Курі більш ніж на 60% [16]. Не було взято до уваги, що при запланованому зато- пленні виникає велика кількість мілковод- них ділянок з наступним цвітінням води, а зарегульованість річки та зміна рівня води для потреб гідроенергетики призведе до знищення окремих видів риб та зменшення обсягів їх вилову. Не враховані були тенде- нції розвитку транспортних засобів, хоча США та Канада у той час масштабно буду- вали автошляхи з застосуванням найбільш мобільних засобів.

Динаміка стану

Ось при такому обґрунтуванні почалася реалізація проекту Дніпровської ГЕС і вже у 1931 р. були затоплені два нижніх поро- ги, у 1934-1935 рр. водосховище було май- же сформоване. Характерно, що у 1927 р. була заснована Дніпропетровська гідробіо- логічна станція  для  досліджень  акваторії р. Дніпро на ділянці затоплення. Ось деякі результати її досліджень: на мілководних ділянках була відмічена поява синьо- зелених водоростей, швидкість течії ріки суттєво зменшилася. Так,  швидкість  течії р. Дніпро у 1929 р. біля м. Дніпропетровськ складала 0,63-0,83 м/с, а біля порога Віль- ного – 1,27-4,7 м/с. Після затоплення вона зменшилася відповідно до 0,03-0,88 м/с та 0,01-0,19 м/с. Прозорість води після порога Вільного збільшилася з 0,80 см до 200 см, а товщина шару мулу складала 11-25 см. При цьому за три роки товщина шару мулу збі- льшилася приблизно у 2 рази, тобто чітко проявився озерний тип водойми. Суттєво

погіршився хімічний склад води. Так, за більше ніж 100 років доля  сухого залишку  у пробах біля м. Дніпропетровськ зросла на 30-50%, більше ніж у 2 рази збільшився вміст хлору та аміаку, заліза у 7 разів. Обу- мовлено це як зростанням промислового виробництва, так і вже розглянутою вище зарегульованістю стоку.

Незважаючи на це, у післявоєнний пері- од (1950-1975 рр.), створюється ще 5 водо- сховищ і річка Дніпро стає повністю заре- гульованою по всій території України (таб- лиця 1). Таким чином «великий» план пе- ребудови екосистеми р. Дніпро було заве- ршено. Що ж ми отримали в результаті?

Перш за все, з’явилася можливість пе- ревезення пасажирів і вантажів без перева- нтаження. Але динаміка зміни цих показ- ників свідчить, про постійне  зменшення долі водного транспорту в загальних обся- гах перевезень (рисунок 2, 3).

Пояснюється це падінням виробництва, розбудовою розгалуженої сітки залізничних та автомобільних шляхів з характерними для них великими швидкостями перевезень та мобільністю поставок (таблиця 2). Така ж тенденція до зростання кількості автомобі- льних і залізничних перевезень та спаду річкових буде проявлятися і в майбутньому.

Таблиця 2 – Перевезення вантажів та пасажирів р. Дніпро [14, 17-19]

Другим важливим мотивом створення во- досховищ було будівництво гідроелектроста- нцій, що начебто, дозволило б отримати де- шеву й екологічно чисту електроенергію. Дійсно, якщо відкинути факт знищення при- бережних екосистем, то вона буде відносно чистою. Весь каскад виробляє  9 млрд кВт год. в рік, що складає 5-7% виробленої в Україні електроенергії. Каскад Дніпровських ГЕС використовується як додаткове джерело енергії для виконання функції аварійного ре- зерву потужностей енергосистеми країни (рисунок 4). В результаті утримання каскаду Дніпровських ГЕС обходиться країні у 6-30 разів дорожче вартості енергії, що на них ви- робляється. Кожні 10 років країна має вклада- ти кошти, що перевищують балансову вар- тість гребель у 17 разів [19, 20-22]. Як бачимо не така вже й дешева наша гідроенергетика!

Очікуване збільшення вилову риби при створенні каскаду водосховищ не відбулося. Різкий підйом вилову риби в перші роки створення водосховищ до 100 000 т (1973 р.) повністю припинився та вже у 1991 році склав близько 30 000 т і на цьому рівні він знаходиться дотепер (рисунок 5).

У Дніпрі зовсім зникло чимало видів ти- пових річкових риб, в тому числі прохідні риби – білуга, шип, чорноморсько-азовський осетер та оселедець, лосось, річковий вугор, а також, катастрофічно зменшилась чисель- ність стерляді, подуста, головня, в’язя, жере- ха, линка. Їх місце зайняли озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (свійська форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь. В останні роки все більшого розмаху набуває розвиток популяцій вселенців: товстолоба та білого амуру, які потребують штучного під- рощення малька. Все це стало наслідком цві- тіння води, знищення природних нерести- лищ, відсутності можливості подолання гре- бель при міграції до місць нересту, загибелі риби, малька в гідроагрегатах ГЕС, не- прийнятне коливання рівня води протягом однієї доби, забруднення води і неефективність штучного риборозведення.

Дослідження первинної іхтіофауни

р. Дніпро наведено в численних роботах віт- чизняних гідробіологів [24-26]. Дослідження іхтіофауни     водосховищ      виконували Г.Б. Мельников, Л.Д Беляев., В.Л. Булахов, П.Г. Сухойвайн, Л.И. Вятчанина, В.І. Вла- димиров, К.С. Бугнай, Ф.Я. Щербухи та інші [27-31].

Під час проходження води через гідроагрегати ГЕС знищується до 60% фітопланктону  та  15%  зоопланктону,  ще 50 % зоопланктону травмується. Такий силь- ний вплив негативним чином впливає на планктоноценоз водосховищ, визиває не- впинну його деградацію [11].

Сучасний          флористичний         склад фітопланктону сформувався шляхом зник- нення більшості річкових видів. За рахунок зниження    інтенсивності      розвитку діатомових та протококових водоростей пе-

реваги отримали синьо-зелені. Показники розвитку загальної біомаси фітопланктону закономірно знижуються під час руху вниз по каскаду. Водосховища негативно впли- вають на продукційні можливості водних екосистем [33-35].

Зоопланктон водосховищ є кладоцерним комплексом озерного типу, який повністю замінив коловратковий річковий комплекс. В останні роки спостерігається суттєве зни- ження показників біомаси зоопланктону в нижній течії р. Дніпро та в пригирловій час- тині Чорного моря [36-39].

Все більшого поширення набувають си- ньо-зелені водорості, максимальне продуку- вання яких в Дніпровських водосховищах спостерігається в липні – серпні при темпе- ратурі 20-24°. Товщина поверхневого шару водоростей коливається від декількох мм до

15 см. Щільність нагінних мас синьо- зелених водоростей у поверхневому шарі може досягати 10-40 кг/м³. Сезонна загибель водоростей супроводжується утворенням ма- сляної кислоти, ацетону, етилового і бутило- вого спиртів. У зонах їх розкладу підвищу- ється вміст у воді аміаку (2-3 мг/дм³), органі- чного азоту (40-125 мг/дм³), мінерального і органічного фосфору.

У період «цвітіння» в цих водосховищах виникають неприємні присмаки і запахи во- ди, погіршується її  санітарно-гігієнічна якість, забиваються фільтри очисних споруд. Все це веде до збільшення витрат на водопо- стачання. Використання води для питного водоспоживання з еутрофних водойм веде до виникнення гафської хвороби, визиває киш- кові враження свійських тварин. Під час роз- кладання синьо-зелених водоростей утворю- ються вторинні аміни, які взаємодіють з ніт- ратами та нітритами з утворенням канцеро- генних нітрозоамінів. Сезонна «атака» синьо- зелених водоростей є нищівною та невідво- ротною для всієї біоти [40].

Традиційною проблемою для існування будь-яких водосховищ є накопичення дон- них відкладів. Їх дослідження відобразили роботи кількох поколінь радянських та віт- чизняних спеціалістів Д.О. Свіренко (1938); Л.С. Калітаєва (1938); Г.Б. Мельникова та ін. (1948);       А.І. Імшенецького      (1960); Ю.Г. Майстренко (1965); І.К. Паламарчука (1971,1972);    Є.П. Нахшиної    (1973,   1978,

1983);   А.И. Денисова   и   др.   (1975,   1977,

1979);  Т.М. Синайскої,  А.І. Іванова,  (1973);

І.А. Запольского та ін. (1974, 1976); Ж.С. Ва- силенко та ін. (1976); Б.І. Новікова (1977, 1979, 1980, 1981, 1985); Б.І. Новікова,

П.А. Гладкої (1982); Б.І. Новікова, П.В. Сип- ченко (1982); А.И. Денисової, Е.П. Нахшиної, Б.І. Новікова, А.К. Рябова (1987), А.І. Де- нисова та ін.  (1989);  Н.І. Дрозда  (1976); Б.Г. Еськова, А.Ю. Митропольского (1978); А.Ю. Митропольского, Б.Г. Єськова (1976); В.І. Огородникова   (1992,   1994,    1995), В.І. Огородникова, В.В. Канивця (1993, 1995).

За приблизними оцінками закордонних фахівців щорічно заповнюється  мулами  до 1 % відсотка об’єму водосховищ. За оцінка- ми вітчизняних спеціалістів відносний пока- зник накопичення складає 0,07 % за даними Б.І. Новікова (30 млн т/рік), 0,2 – 0,3 % за даними В.І. Огородникова. Накопичення осадів веде до значного збільшення площі мілководь, які негативно впливають на стан екосистеми.

В верхів’ях водосховищ, різко знижуєть- ся, швидкість течії, формуються зони аку- муляції, утворюються, так звані, внутрішні дельти. У Кременчуцькому водосховищі вже утворилися десятки гектарів таких вторин- них островів, які вийшли з-під затоплення. Аналогічні фантомні острови з’являються з- під води в оз. ім. Леніна під час скидання рівня Дніпровською ГЕС (рисунок 6).

Хімічний склад донних відкладів вивча- вся спорадично. Основними забруднювача- ми донних відкладів водосховищ є біофільні макроелементи (C, P, N), важкі метали (Zn, Cu, Mn) та найбільш довгоживучі радіонук- ліди (137Cs, 90Sr) [41-42].

Біофільні елементи здатні переходити у придонні шари води і сприяти її вторинному забрудненню. Таке забруднення веде до стимулювання розвитку фітопланктону і по- дальшої евтрофікації водоймища. Накопи- чення біомаси може сягати 80 г/м³.

Донні відклади здатні поглинати біль- шість забруднюючих речовин з води, в то- му числі, і радіонукліди. Встановлено, що вміст важких металів зазвичай не перевищує встановлених норм, але поблизу джерел забруднення (металургійних, гірничо- добувних    підприємств)    може     сягати 10 ПДК. Не виключається можливість вторинного забруднення води з донних відкладів.

Рисунок 6 – Накопичення донних відкладів в верхів’ях водосховищ на космічних знімках (за матеріалами Google-Earth) А – Кременчуцьке водосховище;В – Дніпровське водосховище

Недостатньо дослідженими залишається просторове положення донних відкладів, які розміщуються у водосховищах явно нерівно- мірно. Зберігається необхідність продовження досліджень динаміки їх хімічного складу.

Створення каскаду Дніпровських водо- сховищ активізувало абразійні, гравітаційні, суфозійно-карстові та інші руйнівні екзо-

генні процеси. Вони вже привели до зни- щення прибережних екосистем, лісової рос- линності, чорноземних ґрунтів, будівель та споруд, доріг, комунікацій і продовжують свою негативну дію (рисунок 7). Абразія берегів привела до зникнення земель в при- бережній полосі Київського водосховища шириною до 450 м [43].

Рисунок 7 – Руйнування берегів Дніпровських водосховищ на космічних знімках (за матері- алами Google-Earth) А – абразія правого берега Каховського водосховища поблизу с. Вишетарасівка; В – зсуви на правому березі Каховського водосховища.

Розвиток абразійних процесів залежить від властивостей гірських порід берега, швидкості вітру, висоти хвиль. Найбільше поширення вони мають на молодих водосховищах Дніпровського каскаду (таблиця 3).

Таблиця 3 – Розвиток екзогенних руйнівних процесів на берегах дніпровських водосховищ (за матеріалами геологічної служби України)

Берегоукріплення являє собою складну інженерну і технологічну задачу, потребує значних витрат на проектування та будівни- цтво. Виконання таких робіт потребують тисячі км берегової лінії.

Одною з самих гострих регіональних екологічних проблем стала загибель малих річок. Більшість з них відноситься до басей- ну р. Дніпро і всі вони знаходиться під впливом дії каскаду дніпровських водосхо- вищ. Сучасні дослідження свідчать, що до басейну Дніпра належать 20,5 тисяч дуже малих, малих, середніх та великих річок за- гальною довжиною понад 105 тис. км [44]. Малі річки містять у собі основну масу запа- сів прісних вод України і відіграють величе- зну роль в економіці проживаючого в їх ба- сейнах населення [45]. За оцінками спеціалі- стів, вони формують 60 % водних ресурсів України [46].

Вивченню проблем малих річок присвя- чені роботи Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатова, П.Г. Вакулюка, І.М. Величко, В.І. Вишнев- ського, П.Ф. Вишневського, М.М. Вінника, М.Г. Галущенко, З.А. Горецкої, Й.В. Гриба, А.В. Деревицького,          Д.В. Закревського, І.О. Запольського, І.М. Коротуна, М.В. Кор- бутяка, І.Я. Кофмана, С.Г. Кочубея, С.С. Лев- ківського, О.Г. Лутовинова, Б.Ю. Лясковсь- кого,     В.О. Манукало,     О.І. Мережко, О.П. Канаша, В.П. Молодих, О.Г. Обо- довського, В.І. Осадчого, В.О. Осадчука, М.М. Паламарчука, П.С. Пастернака, А.П. Па- січного, В.І. Пелешенко,  О.М. Петрука, М.М. Приходько, С.І. Сніжко, Е.Е. Собо- лєвського, Е.К. Хільчевського, Є.С. Цайтца, А.П. Чернявської, Ю.А. Чирви, І.М. Худо-

шина,  Ю.В. Швейкина,   Є.О. Яковлєва, А.В. Яцика.

Підйом рівня водного дзеркала значно зменшив уклін русла, і, слідом, швидкість течії [47].

Русла стали накопичувати величезні об- сяги делювіальних відкладів, потужність яких стала сягати 9 м (За матеріалами меліо- ративних вишукувань інст. «Дніпрогіпрово- дгосп»). Більшість малих річок, які раніше були судноплавними втратили цю здатність (р. Кільчень, Багатенька, Грушівка, Самара, Оріль та інші). Тільки в Дніпропетровській області замулення малих річок виключили можливість судноплавства на відстані більш як 250 км.

Невпинно змінюється хімічний склад вод малих річок в бік погіршення їх якості. Зме- ншення проточності веде до зростання міне- ралізації, вмісту заліза, марганцю, амонію, нітратів і нітритів різноманітного похо- дження. Тут проходять аналогічні процеси евтрофікації водойм, накопичення забруд- нення, розмноження синьо-зелених водорос- тей. Спостерігається загальна деградація екосистем малих річок, особливо біотичних складових, перериваються трофічні зв’язки, втрачається флористичне та зоорізноманіття [48-49]. Більшість малих річок басейну Дніпра мають екологічний стан, який кла- сифікується або як катастрофічний, або як поганий [45].

Розчистка малих річок виконується не завжди досконалими методами. Донні від- клади, зазвичай, складуються на берегах рі- чки і стають джерелом їх вторинного заму- лення [50]. Крім того, заходи з розчистки не

можуть вплинути на головну причину заму- лення – водосховища, і діють тимчасово.

Важливим напрямком використання во- досховищ є забезпечення стабільності водо- споживання і забезпечення водою маловод- них районів Донбасу та Криму.

Відомо, що середній річний стік р. Дніп- ро складає 53,5 км³ , в надто маловодні роки він може зменшуватись до 30 км³. Загальне водоспоживання за даними статистичної зві- тності сьогодні не перевищує 15 км³. Таким чином, природним стоком Дніпра забезпечу- ється стабільне водоспоживання, потреба в існуванні водосховищ відсутня.

Одним з аргументів необхідності ство- рення Дніпродзержинської ГЕС було потре- ба будівництва каналу Дніпро – Донбас для забезпечення маловодних районів Донбасу, перекидання  частини   стоку   р. Дніпро   у р. Сіверський Донець. Але з моменту його створення він використовувався максимум на 30 %, а в 2000 р лише на 8 %. Цей канал досяг тільки Орільського водосховища в Ха- рківській області, друга черга до Донбасу так і не була побудована. Прибутки від зро- шувальних систем, які були побудовані або запроектовані   в   межиріччі   р. Орілі    та  р. Самари залишилися лише на папері. Тоб- то, декларації про здобутки від цього каналу залишилися примарними [51].

Донбас опинився в парадоксальній ситу- ації, коли нема куди дівати шахтні води, і має дефіцит води на споживання. В останні роки тут розвиваються технології викорис- тання  шахтних  вод  з  мінералізацією  до 3,0 г/дм3 для промислового водопостачання, а також, очищення шахтних вод для питного водопостачання, вартість якого не переви- щує витрат на традиційне підземне водопо- стачання [52].

Аналогічна ситуація складається і в Кри- му. Сьогодні очевидно, що вся система во- дозабезпечення Криму потребує перебудови, особливо, потребує реконструкції сам Півні- чно-Кримський канал.

Швидко зростають втрати води під час транспортування у зв’язку з втратами на фі- льтрацію, в період 1998-2003 роки вони збі- льшилися з 23 до 52 %. Ці величезні відсот- ки важким тягарем лягають на екологічний стан території у вигляді підтоплення, дегра- дації земель.

Канал є головною артерією транспорту- вання води у посушливі райони, але потуж-

ність його потребує корегування в сторону зменшення. Факти свідчать про те, що за останні  двадцять               років         водоспоживання Криму знизилося від 4 км³/рік до 2,3 км³/рік. Динаміка загального споживання спрямову- ється  до   зниження   витрат   на   зрошення в 3,8 рази, господарсько-побутові потреби в 2,0 рази, на промислові потреби – в 2,8 рази. Взагалі функціонування каналу в прин- ципі не потребує існування Каховського во- досховища. Сучасне обладнання забезпечує технічну можливість підйому води до поча- ткових споруд каналу і з первинного рівня

води у р. Дніпро.

Таким чином, фактично обґрунтованим є висновок про те, що існує і технічна, і ре- сурсна можливість забезпечення сучасних потреб водоспоживання і без існування во- досховищ.

Створення каскаду водосховищ на Дніпрі давало змогу ввести в дію велику кількість поливних земель. На сьогодні створено 12 зрошувальних систем з водозабором безпосе- редньо з водосховищ чи магістральних кана- лів.   В   цілому   в   Україні   налічувалось 2,2 млн. га зрошувальних земель. Але за да- ними інвентаризації 2005 року технічні мож- ливості меліоративних систем дають змогу поливати лише 943 тис. га (43%), а в останні роки поливається близько 700 тис. га (32 %). Яскравим прикладом ресурсозабезпеченості та ефективності використання зрошувальних земель є Херсонська область, землі якої вна- слідок недостатнього природного зволоження потребують додаткових поливних заходів. Однак як свідчать статистичні дані цього не спостерігається (рисунок 8, 9).

Великі витрати води та недосконала дренажна система призвела до підтоплення близько 210 населених пунктів, площа під- топлення сільськогосподарських угідь складає 90 тис. га. Загальний обсяг відбору води з водосховищ можна було б значно зменшити в разі ліквідації витрат води в каналах і магістральних мережах, а також при впровадженні крапельного  зрошення (до 10%), що могло б знизити обсяг водо- відведення з р. Дніпро на 1,8 км³ в рік. Роз- паювання земель та відсутність належних умов для збереження мережі і надалі будуть призводити до зменшення площі зрошуван- ня, а підтоплення територій – до засолення, осолонцювання та оглеєння  земель  (зараз 10 % від загальної площі).

Рисунок 8 – Динаміка змін показників зрошуваних земель у Херсонській області (за даними ІЗЗ)

Рисунок 9 – Зменшення показників зрошення земель у Херсонській області (за даними ІЗЗ)

Результати моніторингу стану зрошува- них земель, який виконує Держводгосп, свідчать про значні зміни меліоративного

стану земель, які зрошуються з Каховського водосховища (таблиця 4).

Таблиця 4 – Оцінка еколого-меліоративного стану зрошуваних земель за показниками еколого-меліоративного моніторингу (1) та меліоративного кадастру (2) [53]

Таким чином, стає очевидним, що близь- ко половини зрошуваних земель знаходить- ся в незадовільному, або у задовільному з загрозою погіршення еколого-меліоратив- ному стані. Наведені показники екологічно-

го стану мають стійки тенденції до погір- шення.

Разом з тим, все більш явною стає еконо- мічна недоцільність зрошення, витрати для отримання врожаю, зазвичай, перевищують прибутки (таблиця 5).

Таблиця 5 – Співвідношення фактичної та економічно доцільної врожайності сільськогосподарських культур на зрошуваних землях [53]

Примітка. * Фактична урожайність в АР Крим;

** Економічна доцільна врожайність обчислена з використанням цінових співвідношень 1998 р.

За даними Скадовської райдержадмініст- рації в результаті нераціонального зрошення врожайність за останні 20 років знизилася у 1,5-2,5 рази, за тими ж даними, значно роз- ширюються площі, що вимагають витратно- го інженерного захисту. На таких землях втрачається від 25 до 75 відсотків врожаю.

Для ринкових перетворень в зрошувано- му землеробстві необхідно застосування но- вих технологій зрошення (краплинне зро- шення) або заходів охорони ґрунтів, які пе- редбачають значне скорочення витрат на водоспоживання.

Основні наслідки спорудження водосховищ

Як видно з наведеного аналізу, всі роз- глянуті мотиви створення каскаду водо-

сховищ явно неоднозначні, тому цікаво було б співставити позитивні та негативні

наслідки створення каскаду водосховищ (таблиця 6). Для оцінки наслідків викорис- тані статистичні та офіційні дані, а в де- яких випадках застосовано експертну оцін- ку. З таблиці 6 випливає дуже несподіва-

ний висновок – функціонування каскаду водосховищ навіть економічно збиткове. При цьому слід відзначити, що негативні наслідки перевищують позитивні у 3-9 разів.

Таблиця 6 – Економічні наслідки спорудження водосховищ на р. Дніпро

Екологічні наслідки.

Багатопланові до- слідження абіотичних та біотичних складо- вих екосистеми каскаду водосховищ, резуль- тати роботи системи екологічного монітори- нгу були узагальнені в роботах А.В. Яцика, Є.О. Яковлєва, В.О. Осадчука, В.І. Осадчого, Л.Н. Горева, С.І. Дорогунцова, М.А. Хвесика, В.М. Шестопалова та інших [14, 32, 54-62]. Але, ґрунтовної оцінки екологічного стану каскаду водосховищ с точки зору сталого розвитку до цього часу не було виконано. В той же час функціонування водосховищ веде до загострення глобальних екологічних про- блем: зпустелення земель, втрати водних ре- сурсів, втрати біорізноманіття, загибелі еко- систем, змін клімату, порушення шляхів міг- рації тварин (таблиця 7).

Будівництво дамб порушило природне функціонування річки: баланс природних процесів, виносу акумуляції алювіальних відкладів, формування русла та заплави, за- солення та розсолення ґрунтів та інших.

Навіть якщо припустити, що при підра- хунках вкралися якісь помилки, то вони не можуть бути такими великими, щоб виправ- дати (раніше) необхідність створення каска- ду водосховищ, а зараз відстоювати необ- хідність їх функціонування. Що ж у цій си- туації робити?

Сьогодні в Україні діють розроблені на державному та регіональному рівні програ- ми з оздоровлення р. Дніпро. Але всі вони направлені на покращення якості води, що дуже важливо для економіки та здоров’я на- селення України, а вирішення проблеми по- вернення умов природного функціонування р. Дніпро не передбачають. В той же час, неодноразово і досить давно вже пропону- валось ліквідувати водосховища, але такі пропозиції не були сприйняті досить серйо- зно ні владою, ні суспільством по наступним причинам.

Таблиця 7 – Перелік та оцінка негативних екологічних наслідків

По-перше, ці пропозиції базувались на од- ному або декількох фактах негативного впливу, а комплексні оцінки не проводилися.

По-друге, відсутність бажання брати на себе відповідальність, бо наслідки спуску водосховищ дуже масштабні і виникаючі при цьому зміни в господарюванні викли- чуть необхідність вкладати великі кошти. Але якщо ліквідувати всі витрати на підтри- мання функціонування водосховищ і ГЕС та сконцентрувати фінанси, то їх вистачить на пристосування господарювання до нових екологічних умов.

По-третє, недостатнє уявлення про про- цеси, які виникнуть у мулі при його виси- ханні після спуску водосховищ, а також за- стереження деяких учених, що наслідки цьо- го можливо будуть співпадати з Чорнобиль- ською аварією. Викликає побоювання мож- ливість винесення разом з пилом важких металів та радіонуклідів з мулу. Дійсно, та- ких спеціальних досліджень не виконува- лось, але є переконливий довід, який нако- пичено у 1941-1945 рр., після підриву греблі Дніпровського водосховища. Ніяких пило- вих буревіїв не відзначалося, а після оголен- ня берегів, вони заросли спочатку трав’янистою рослинністю, а потім чагарни- ком та деревами. Більш того, спуск води може бути не раптовим, а поступовим з по- передньо заданими термінами етапів цього спуску як всіх, так і кожного окремого водо- сховища.

Нарешті, ще одна важлива причина – складність визначення компенсаційних захо- дів, які треба буде реалізувати в процесі спу- ску водосховищ і після його завершення.

Перш за все, це стосується витрат 5-7% електроенергії, яка виробляється ГЕС. Од- нак, як вже відмічалося в Україні немає де- фіциту електроенергії, а обсяг видобутої по- тужності легко може бути замінений альтер- нативними джерелами (сонце, вітер, біогаз і т. ін.) і буде спонукати Україну виконувати свої обов’язки з цього приводу і довести їх долю до 10-20% від загального виробництва електроенергії. В Україні з 2003 року функ- ціонує Закон України «Про альтернативні джерела енергії» [63], видано ряд наказів та законів про надзвичайну важливість та не- обхідність переходу на використання альте- рнативних джерел енергії, Президентом України започатковано 10 національних проектів щодо формування системи альтер-

нативних джерел енергії. Однак, поки що ситуація не змінюється. В той час як у Шве- ції альтернативні джерела енергії від загаль- ного енергетичного балансу складають бі- льше 30%, в Угорщині – більше 17%, у США, Франції та Китаї – більше 10 %, у Да- нії 25% електроенергії виробляється за ра- хунок вітру, територія Камчатки Російської Федерацій на 30% забезпечується енергією геотермальних джерел, Україна «пасе зад- ніх» зі своїми 3% та з останніх сил чіпляєть- ся за існуючу систему енергозабезпечення.

Наступною проблемою є забезпечення засушливих та зрошувальних земель дніп- ровською водою. При цьому хотілося б на- голосити що треба не визначати скільки нам потрібно води на потреби суспільного гос- подарювання, а засвоїти, що з р. Дніпро без загрози для сталого функціонування його екосистеми можна відібрати лише частину його стоку. Цю величину необхідно ще об- ґрунтувати, а поки що зменшити водовідве- дення на 20-25 % за рахунок ліквідації ви- трат води при її транспортуванні як у насе- лених пунктах, так і у водовідвідних кана- лах, а також за рахунок перегляду всіх нор- мативів постачання води як у промисловості та сільському господарстві, так і в комуна- льній сфері. Такі заходи, як свідчать попере- дні підрахунки, призведуть до зменшення водовідведення з 14-15 км³ до 6-7 км³ при загальному стоці р. Дніпро 30-53 км³ на рік.

Як видно з наведеного, нас чекає величе- зний обсяг робіт, але це не привід для таких висновків: якщо наші попередники припус- тилися помилки, створюючи водосховища, то ми не повинні помилитися знову, спус- каючи їх.

Логічно тут постає питання, а що з цього приводу коїться на «Заході». Там теж був період бурхливого будівництва дамб на річ- ках для досягнення різних цілей господарю- вання. Але тепер і у їхньому суспільстві па- нує думка, що таке будівництво призводить до знищення річкових екосистем і реалізу- ється практика ліквідації дамб. Так, у США  з 1999 року ліквідовано 350 дамб. Світовим банком та рядом країн відмовлено або зупи- нено фінансування будівництва  дамби  на  р. Ксінгу, дамби Сардар Саровар (Індія), Арун ІІІ у Непалі, дамби «Три пащі» у Ки- таї, дамби Ілісу у Туреччини та ін. Дуже по- казовим є проект ліквідації  двох  дамб  на  р. Елваха у США. За термін експлуатації

близько 100 років у водосховищах накопи- чено 8,5 млн кубічних ярдів крупнозернис- тих осадів і 9,2 млн кубічних ярдів мулу. Після ліквідації дамб протягом 3-х років планується відродити ліси на звільненій від води площі. По проекту підраховано прибу- ток у 164 млрд доларів за 100 років за раху- нок бізнесу, туризму та спортивного рибаль- ства [64-68].

Виконане Державним регіональним про- ектно-дослідницьким інститутом «Дніпроді- проводгосп» техніко-економічне обґрунту- вання  «Оздоровлення  екологічного  стану р. Дніпро в межах м. Дніпропетровська в рамках Національної програми оздоровлен- ня басейну Дніпра та поліпшення якості пи- тної води» у 2009 році підтверджує доціль- ність та ефективність хоча б часткового по- вернення р. Дніпро у природний стан навіть у межах лише одного м. Дніпропетровська. А виконана нами оцінка впливу на навко- лишнє середовище цього проекту свідчить про реальність таких підходів. Для виявлен- ня прогнозованих економічних наслідків спуску водосховищ, нами проведено попе- редній економічний аналіз наслідків спуску Каховського водосховища на р. Дніпро (таб- лиця 8). Результати аналізу спуску Каховсь- кого водосховища свідчать про переважання позитивних наслідків від спуску водосхови- ща над негативними принаймні у 5 разів. Звісно баланс позитивних та негативних на- слідків для інших водосховищ буде іншим, але загальна тенденція збережеться.

Ми бачимо, все наведене свідчить про необхідність спуску водосховищ, а це нам дає наступне:

1. Будуть створені умови для самовідно- влення природного стану р. Дніпро та його приток.
2. Буде ліквідована загроза надзвичайних ситуацій в разі навмисного підриву дамб.
3. Буде виконана у більшості населених пунктів вимога Закону України про водо- охоронні зони річок.
4. Буде отримано для освоєння 668 тис. га родючих земель.
5. Буде відновлено рибне стадо та під- вищено у рази вилов риби.
6. Буде розбудовано екзотичний курорт

«Дніпровські пороги» для започаткування річкового спорту з екстремальних видів.

Кожному зрозуміло, що реалізувати та- кий масштабний проект зі спуску водосхо-

вищ на р. Дніпро миттєво неможливо. Для цього треба розробити та започаткувати з 2012 р. цільову програму по науковому об- ґрунтуванню заходів для переводу екосис- теми р. Дніпро до режиму сталого функціо- нування, в якій передбачити:

• виконання оцінки якості води та дон- них осадів;
• проведення зйомки дна водоймищ по фарватеру та характерних поперечників, приділивши особливу увагу Дніпровським порогам;
• визначення обсягу мулу по водосхо- вищах;
• виконання прогнозу змін гідрогеологі- чного режиму прилеглих до водосховищ те- риторій;
• обґрунтування шляхів відродження рибного стада;
• дослідження з відновлення рослиннос- ті та методів його прискорення;
• наукове обґрунтування нормативів відбору води без загрози для сталого функ- ціонування річкової екосистеми;
• розроблення програми компенсації ви- трат електроенергії при ліквідації ГЕС;
• дослідження ефективності заходів з транспортування через пороги шлюзуван- ням, обхідними каналами чи шляхом пере- вантаження;
• обґрунтування основних містобудів- них напрямків створення курорту «Дніпров- ські пороги»;
• обґрунтування системи екологічного моніторингу р. Дніпро та його водозбірної площі при спуску водосховищ та у віднов- леному природному стані;
• обґрунтування основних положень технічного завдання на виконання ТЕО по- вернення екосистеми р. Дніпро в природний стан сталого функціонування.

Можливо, запропонований перелік робіт не повністю вичерпаний, але основні за- вдання, на наш погляд, сформульовані. Вва- жаємо за необхідне повернути Басейновій раді р. Дніпро функції єдиного органу від- повідального за прийняття рішення по вико- ристанню ресурсів всього басейну р. Дніпро. Виконання цільової програми дасть можли- вість зробити остаточні висновки про пере- лік основних заходів технічного та екологіч- ного напрямку та терміни їх виконання.

Таблиця 8 – Прогнозовані економічні наслідки спуску Каховського водосховища на р. Дніпро

Висновки

1. Існування каскаду  водосховищ  на р. Дніпро призводить до значних економіч- них витрат на підтримання їх функціонуван- ня, які з кожним роком збільшуються. Збі- льшуються також негативні екологічні нас- лідки від впливу водосховищ на прибереж- но-водні екосистеми.
2. Дніпровські водосховища стали при- чиною низки негативних перетворень : під- топлення земель; деградації малих річок; абразії берегів; накопичення донних відкла- дів; затоплення унікальних природних явищ

– Дніпровських порогів; погіршення якості води, загибелі річкової екосистеми з замі- ною цінних аборигенних видів риб на вселе- нців, катастрофічного розвитку синьо- зелених водоростей, які негативно вплива- ють на якість води, загибелі заплавних еко- систем, лісів, лук, водно-болотних угідь, ріллі, їх біорізноманіття.

3. Попередні розрахунки свідчать про те, що ліквідація дамб призведе до сталого функціонування річкової екосистеми, що проявиться у забезпеченні населення чистою водою, отриманні додаткових площ земель для сільськогосподарського використання, підвищенні ефективності рибного господар- ства, відновленні заплавних екосистем та

інших позитивних економічних та екологіч- них ефектах. Економічний аналіз свідчить, що збитки від використання водосховищ у 3-9 разів перевищують прибутки.

4. Екологічні збитки включають втрату земель, порушення функціонування гідро- сфери, загибель природних екосистем доли- ни, втрату біорізноманіття, емісію парнико- вих газів, порушення традиційних міграцій тварин.
5. Міжнародний досвід свідчить про за- гальний напрямок вирішення басейнових екологічних проблем полягає в припиненні будівництва та демонтажі водосховищ. В США за останнє десятиліття було демонто- вано 350 дамб.
6. Управління споживанням та віднов- лення ресурсів екосистеми р. Дніпро має будуватись на басейновому принципі. Слід відновити функціонування Басейнової ради р. Дніпро та наділити її повноваженнями з розробки пропозицій з розвитку річки Дніп- ро та експлуатації її ресурсів.
7. Попередній прогноз змін від демон- тажу Каховського водосховища свідчить про переважання позитивних наслідків над нега- тивними принаймні у 5 разів.

Перелік посилань

1. Максимович Н.И. Днепр и  его  бассейн  /  Н.И.  Максимович.  –  Киев:  типография С.В. Кульженко, 1901. – 370 с.
2. Максимович Н.И. Поверстный перечень р. Днепра, от истоков до лимана, на протяже- нии 2107 верст / Н.И. Максимович – Киев: типография С.В. Кульженко, 1901. – 112 с.
3. Биленко Ж. Судоходство по Днепру: реальность и перспективы / Ж. Биленко // Порты Украины. – 2005. – №
4. Жученко В. Возрождение Днепра – не миф / В. Жученко // Порты Украины. –2010. –

№4.

5. Сандул В.А. Чим замулені наші джерела / В.А. Сандул // Свята справа. – – № 1-2.

– С. 45-47.

6. Пуговиця М. Без сучасних технологій очищення води ситуації не поліпшити / М. Пуго- виця // Урядовий кур’єр. – 02.2011.
7. Кавуненко О. Куди плинеш, сивий Славуто? / О. Кавуненко // Науковий світ. – –

№1. – С. 8.

8. Новиков Б. И. Донные отложения Днепровских водохранилищ / Б.И. Новиков. – К. : На- укова думка, 1986. – 170 с.
9. Рекомендації щодо поліпшення екологічного стану прибережних територій дніпровсь- ких водосховищ / [Дубняк С.А., Сакевич А.М., Тімченко В.М. та ін.]. – К.: „КСП”, 1999. – 182 с.
10. Щербуха А.Я. Іхтіофауна України у ретроспективі та сучасні проблеми збереження біо- різноманіття / А.Я. Щербуха // Вісник зоології. – 2004. – № 38(3) – С. 3-18.

11. Шилин М.Б. “Оценка гибели планктона на ГЭС Днепровского каскада и влияние этого фактора на качество водной среды” / М.Б. Шилин // Звіт. – Сп-б., 1992. – 21 с.
12. Дніпровське водосховище (гідробіологічні дослідження) / [за ред. Д.О. Свіренка]. –

Дніпропетровськ, 1938.

13. Вісник Дніпровської гідробіологічної станції / [за ред. Д.О. Свіренка]. – 1929-1948. –

Вип. № 1-8.

14. Яцик А.В. До питання щодо спуску Київського водосховища / А.В. Яцик, Є.О. Яковлєв, В.О. Осадчук ; за ред. А.В. Яцика. – К. : Оріяни, 2002. – 52 с.
15. Гетьмани України. – Харків : Промінь, 2007. – C.
16. Долгов Г.И. Вопросы эксплуатации водохранилищ / Г.И. Долгов // Гигиена и санитария.

– Москва, 1937. – № 2.

17. Дніпро // Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. В.Кубійович. – Париж–Нью-Йорк :

Молоде життя, 1957. – Т. 2. – С.573-574.

18. Звіти Держкомстата України за 1992-2010 р.
19. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води від 27 лютого 1997 року № 123/97-ВР.
20. Андрійчук Ю.А. Гідроенергетика України і її роль в енергетичному балансі держави [Електронний ресурс] :  Міжнародна  науково-практична  конференція  гідроенергетиків  / Ю.А. Андрійчук. – Запоріжжя, 2002. Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/uk/- publish/article?art_id=93902&cat_id=35082
21. Hydropower Rehabilitation Project – Additional Financing / Project Information Document. – The World Bank, 2009. – Report No. AB4639 Режим доступу: http://www-wds.worldbank.org/

/external/default/WDSContentServer/WDSP/IB/2009/04/02/000013944_20090406123426/Rendered/ PDF/PID0UHE0AddFin0Preparation0Stage.pdf

22. Ukraine – Hydropower Rehabilitation Project / Implementation Status & Results. – The World Bank, 2009. – Report No: ISR1735 Режим доступу: http://www-wds.worldbank.org/external/default/

/WDSContentServer/WDSP/ECA/2010/11/24/47E82D7E1E65A935852577E5007A20D6/1_0/ Rendered/PDF/P0837020ISR0Di012420101290636837807.pdf

23. Козин Л.Ф. Современная энергетика и экология: проблемы и перспективы / Л.Ф. Козин, С.В. Волков. – К. : Наукова Думка, 2006. – 773 с.
24. Сыроватская Н. И. Рыбоподъем Александровской гидроэлектростанции и некоторые данные о рыболовстве порожистой части Южного Буга / Н. И. Сыроватская // Тр. Гос. ихтиол. опыт. ст. – 1929. – 4, вып. 1. – С. 39-58.
25. Белiнг Д.О. Днiпро та його рибнi багатства / Д.О. Белiнг. – К. : Вид-во ВУАН, 1935. – 164 с.
26. Романов Н.С. Указатель литературы по рыбному хозяйству южных бассейнов СССР за

1918–1953 гг. / Н.С. Романов – М. : Изд-во АН СССР, 1955. – 296 с.

27. Мельников Г.Б. Некоторые общие закономерности формирования ихтиофауны в водо- хранилищах днепровского каскада / Г.Б. Мельников, Л.Д. Беляев, В.Л. Булахов // Материалы зоол. совещ. «Биологические основы реконструкции, рационального использования и охраны фауны южной зоны европейской части СССР». – Кишинев, 1965. – С. 213-220.
28. Сухойван П.Г. Рыбные ресурсы Днепра,  его  водохранилищ  и  устьевой  области  /  П.Г. Сухойван // Природа Украинской ССР. Моря и внутренние воды. – Киев : Наук. думка, 1987. – С. 127-134.
29. Сухойван П.Г. Рыбное население и его рыбопродуктивность / П.Г. Сухойван // Беспо- звоночные и рыбы Днепра и его водохранилищ. – Киев : Наук. думка, 1989. – С. 136-173.
30. Владимиров В.И. Размножение рыб в условиях зарегулированного стока реки /

В.И. Владимиров, П.Г. Сухойван, К.С. Бугай – Киев : Изд-во АН УССР, 1963. – 395 с.

31. Многолетние изменения и проблемы сохранения видового разнообразия рыб бассейна Днепра на примере Каховского водохранилища / [Щербуха А.Я., Шевченко П.Г., Коваль Н.В. и др.] // Вестн. зоологии. – 1995. – № – С. 22–32.
32. Яцык А.В. К вопросу о спуске Киевского водохранилища / А.В. Яцык // Геофизический журнал. – 2003. – 25(3). – С. 61-66.

33. Приймаченко А.Д. Закономерности формирования и развития фитопланктона в Днеп- ровских водохранилищах / А.Д. Приймаченко // Гидробиологический режим Днепра в услови- ях зарегулированного стока. – Киев : Наук. думка, 1967. – С. 176-194.
34. Приймаченко А.Д. Фитопланктон и первичная продукция Днепра и Днепровских водо- хранилищ / А.Д. Приймаченко. – К. : Наук. думка, 1961. – 276 с.
35. Цееб Я.Я. Биологические ресурсы днепровских водохранилищ / Я.Я. Цееб // Природа. – 1973. – № 4. – C.28-37.
36. Гусынская С.Л. Формирование биоценотических комплексов зоопланктона в Кремен- чугском водохранилище / С.Л. Гусынская // Гидробиол. ж-л. – 1966. – т.2, № – C. 16-24.
37. Гусынская С.Л. Влияние Каховского водохранилища на зоопланктон нижнего Днепра /

С.Л. Гусынская // Вопр. гидробиологии нижнего Днепра и лиманов Северного Причерноморья

– К. : Наук. думка, 1987. – C. 44-53.

38. Мельников Г.Б. Биологический режим Днепродзержинского и Ленинского водохрани- лищ на Днепре в условиях каскада / Г.Б. Мельников // Тез. Всесоюзн. ихт. конф. “Перспективы развития рыбн. х-ва в Чёрном море^”. – Одесса, – C. 18-19.
39. Мельников Г.Б. Формирование зоопланктона Днепровского водохранилища в условиях каскада выше расположенных водохранилищ / Г.Б. Мельников, В.Л. Галинcкий // Гидробиол. режим Днепра в условиях зарегулированного стока. – К. : Наук.думка, – C. 159-175.
40. Горюнова С.В. Водоросли –  продуценты  токсических  веществ  /  С.В.  Горюнова,  Н.С. Дёмина. – М. : Наука, 1974. – 256 с.
41. Огородников В.І. Основные закономерности формирования современных субаквальных отложений в Киевском водохранилище / В.І. Огородніков // Физич. география и геоморфоло- гия. – 1992. – Вып. 39. – С. 145-153.
42. Огородніков В.І. Сучасні субаквальні відклади Кременчуцького та Дніпродзержинсько- го водосховища / В.І. Огородніков // Вісник Київ. ун-ту. – 1994.– №40. – С. 92-101.
43. Сучасна динаміка рельєфу України / [В.П. Палієнко, А.В. Матошко, М.Є. Барщевський та ін.] ; за ред. В.П. Палієнко. – Київ : Наукова думка, 2005. – 267 с.
44. Ресурсы поверхностных вод СССР. – Том 6. – Украина и Молдавия. Вып. Среднее и нижнее Поднепровье. – Л. : Гидрометеоиздат, 1971.
45. Малі річки України / [Яцик А.В., Бишовець Л.Б., Богатов Є.О та ін.] – К. : Урожай,

– 295 с.

46. Українська річкова мережа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uarivers.net/
47. Горецкая З.А. О стоке взвешенных наносов малих водотоков Украины и Молдавии /

З.А. Горецкая // Тр. НИГМИ. – 1977. – Вып. 153 – С. 58-65.

48. Мережко А.И. Принципы классификации бассейнов малых рек на функционально- экологической основе / А.И. Мережко, И.М. Величко, А.П. Пасичный. – Киев, 1989. – 149 с.
49. Мережко А.И. Экология малой реки / А.И. Мережко, А.П. Пасичный, К.Б. Якубовский и др. – Киев, 1988. – 153 с. – Деп. в ВИНИТИ 15.04.88, №1063-В88.
50. Фильчагов Л.П. Возрождение малых рек / Л.П. Фильчагов, В.В. Полищук – К. : Урожай, 1989. – 182 с.
51. Вишневський В.І. Гідрологічні характеристики річок України / В.І.  Вишневський,  О.О. Косовець. – К. : Ніка центр, 2003. – 324 с.
52. Регіональна програма «Питьевая вода Луганщины на 2006-2020». Рішення Луганської обласної ради від 23.09.2005 № 20/85.
53. Ромащенко М.І. Зрошення земель в Україні: Стан та шляхи поліпшення / М.І. Ромащен- ко, С.А. Балюк. – К. : Світ, 2000. – 114 с.
54. Гідрохімічний довідник: поверхневі води України. гідрохімічні розрахунки. Методи аналізу / В.І. Осадчий, Б.Й. Набиванець, Н.М. Осадча, Ю.Б. Набиванець. – К. : Ніка-Центр, 2008. – 656 с.
55. Аналітична хімія поверхневих вод / Б.Й. Набиванець, В.І. Осадчий,  Н.М.  Осадча,  Ю.Б. Набиванець. – К. : Наукова думка, 2007. – 456 с.
56. Яцик А.В. Водогосподарська екологія : у 4 т., 7 кн. / А.В. Яцик. – К. : Генеза, –

Т. 1, кн. 1 – 2. – 398 с.

57. Яцик А.В. Водогосподарська екологія : у 4 т., 7 кн. / А.В. Яцик. – К. : Генеза, –

Т. 2, кн. 3 – 4. – 383 с.

58. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4 т., 7 кн. / А.В. Яцик. – К. : Генеза, –

Т. 3, кн. 5. – 494 с.

59. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4 т., 7 кн. / А.В. Яцик. – К. : Генеза, –

Т. 4, кн. 6 – 7. – 679 с.

60. Горєв Л.М. Природно-економічні основи оптимізації екосередовищ : у 3 кн. / Л.М. Го- рєв, С.І. Дорогунцова, М.А. Хвесик. – К.: Либідь,1994. – 238 с.
61. Екологічне оздоровлення Дніпра / В.Шевчук, О.Мазуркевич, В. Навроцький та ін. – К. : 2001. – 267 с.
62. О влиянии разломных структур на распределение радионуклидов в донных отложениях Киевского водохранилища / В.М. Шестопалов, В.И. Лялько, А.Д. Федоровский [и др.] // Доп. НАН України. — 2000. — № 8. — С. 131-134.
63. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – N 24 – ст.155.
64. Dams and Development: A New Framework for Decision-Making / The Report of the World Commission on Dams. – 2000 – 382 р.
65. International Rivers Annual Report 2009 // International Rivers. – September ,2010 – 11
66. China’s Three Gorges Dam A Model of The Past // International – November, 2009 – 4 p.
67. McCully P. Silenced Rivers: The Ecology and Politics of Large Dams / Patrick McCully – London: Zed Books,
68. Матеріали сайту Міжнародної річкової мережі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.internationalrivers.org/