Новини

Опубліковано

історія заселення людьми басейну Дніпра

Палеоліт: Епоха давньої кам’яної доби

Палеоліт, або «давній кам’яний вік», тривав від 2,5 мільйонів до 10 тисяч років тому і співвідноситься з геологічними періодами палеостену та еопалеостену. Протягом цього часу людина відійшла від загальних тваринних форм, пройшовши еволюційний шлях від австралопітека до неоантропа. У процесі цієї еволюції наші предки завоювали простори Африки та Євразії, набули базових трудових навичок, що знайшли своє відображення в інструментах з каменю та кістки (оскільки дерев’яні вироби, на жаль, не збереглися до наших днів). Людина навчилася не лише використовувати вогонь, але й добувати його, виготовляти одяг та створювати штучні житла. Заснування привласнювальної системи господарювання, де основними засобами існування були мисливство та збиральництво, дозволило сформувати перші суспільні структури, зачатки ідей та первісне мистецтво. Історики розподіляють палеоліт на три основні стадії: нижній, середній і верхній.

Нижній палеоліт (2,5 млн – 300 тис. років тому)

Нижній палеоліт охоплює два археологічні періоди – олдувайський та ашельський. Олдувайська епоха, що датують від 2,5 до 1 мільйона років тому, відома лише завдяки знахідкам у екваторіальній зоні Африки. Її визначальною рисою стали перші штучно створені кам’яні інструменти — загострені камені-чопери, виготовлені представниками «людини вмілої» (Homo habilis), які тоді існували головно як збиральниці. Наступна ашельська епоха (від 1 млн до 150 тис. років тому) вже представлена численними артефактами по всьому Старому світові. Сучасниками цього періоду були пітекантропи (Homo erectus), які виготовляли різноманітні інструменти для рубання, проторубила, колуни, сікачі та грубі скребла. Саме в цей час людина навчилася користуватися вогнем, а основним джерелом харчування залишалося збиральництво, поряд із зачатками загінного полювання. Соціальна структура пітекантропів включала первісні групи з ендогамними стосунками, що свідчило про початкові форми спільнотного життя.

На території України нижній палеоліт знаходить своє відображення в багатошаровій пам’ятці Королеве (на Закарпатті) – найдавнішій для всієї Східної Європи, де археологічний горизонт (ашель, мустьє, початок пізнього палеоліту) датується приблизно 1 мільйоном років тому. Інші важливі місця – це знахідки в Гаспрі, Ечкі-Даг у Криму, Непоротове на Буковині та Меджибіж на Поділлі.

Середній палеоліт (150–30 тис. років тому)

Середній палеоліт включає пізню стадію ашелю (300–150 тис. років тому) та повністю охоплює мустьєрську епоху (150–30 тис. років тому). Це був час значних кліматичних коливань, спричинених наступом північного льодовика. Людина цього періоду, палеоантроп (Homo neanderthalensis), вперше пристосувалася до життя в суворих холодних умовах, вибираючи в якості житла природні укриття — печери та гроти. Цей період відзначається використанням левалуазьких та мікокських технологій обробки каменю, коли інструменти виготовлялися з відщепів, що отримували певну форму завдяки вторинній обробці. Типовими артефактами стали гостроконечники, скребла, ножі, різці та вироби з зубчастими виямками. Полювання, яке в цей час почало спеціалізуватися на окремих видах дичини, а разом із збиральництвом сформувало колективну систему господарювання, поступово перетворюючись із первісних груп у більш цілісні праобщини, у яких сформувалися перші статеві та харчові табу – передвісники екзогамних відносин.

Заселеність території України в середньому палеоліті мала пульсуючий характер через чергування наступів і відступів льодовика. Понад 200 пам’яток цього періоду зосереджені в основному навколо родовищ кам’яної сировини. Зокрема, в Криму виявлено численні стоянки (ущ Заскельне, Сари-Кая, Киїк-Коба, Пролом I і II, Шайтан-Коба, Кабазі II і V, Старосілля, Вовчий Грот та стоянку ГАБО), на Закарпатті – мустьєрські шари стоянок Королеве, Рокосове, Малий Раковець, у Подністров’ї – артефактні шари Молодового I і V, Кормань IV, Кетроси та Стінка, на Поділлі – знайдені пам’ятки у Великий Глибочок, Буглів, Прнятін та Єзупіль, на Волині – Житомирська стоянка, Рихта та Жорнів, у Надпоріжжі – місцевості Орел, Ненаситець, Скубова Балка, а також на Донбасі – Антонівка I і II, Курдюмівка, Званівка та Білокузьминівка.

Верхній палеоліт (35–10 тис. років тому)

Верхній палеоліт – це період, коли на сцені з’явилася людина сучасного типу – кроманьйонець (Homo sapiens). Цей етап умовно поділяють на чотири стадії, кожна з яких відзначається специфічним культурним порядком. Ранній етап (35–24 тис. років тому) відзначається селетською та оріньякською кам’яною промисловістю, середній (24–17 тис. років тому) характеризується розвитком граветської культури, тоді як пізній етап (17–13 тис. років тому) відомий як епіграветська або мадленська культура. Окрему стадію становить фінальний палеоліт (13–10 тис. років тому), коли археологічні культури набули однорідності за набором інструментів.

У цьому періоді відбувається значний технологічний прорив: з’являється метод виробництва видовжених заготовок для інструментів — пластин. Кам’яні інструменти, такі як скребачки, різці, наконечники, тесла, проколки, свердла та ножі, характеризуються підвищеною спеціалізацією та стандартністю форми. Завдяки винайденню різця, кістка стає допоміжним матеріалом для виготовлення проколок, шил, руків’їв, пазових наконечників для списів, гарпунів та прикрас. Цей період також відзначається розквітом наскельного та переносного мистецтва, яке відображало найдавніші релігійні вірування – анімізм, магію та тотемізм.

Колективне полювання стало основою життєдіяльності людей верхнього палеоліту, досягши високої майстерності завдяки зональній спеціалізації на окремих видах стадних тварин, таких як мамонти, коні, бізони та північні олені. Первісні спільноти поступово переходили від напівкочового до осілого способу життя. Головною господарською одиницею ставала екзогамна родова община, що оселялася в довготривалих поселеннях, де в будівництві використовувалися, зокрема, кістки мамонтів та інших великих тварин. До кінця пізнього палеоліту спостерігалося розділення общин на парні сім’ї.

На території України верхній палеоліт представлений майже 900 пам’ятками. Селетська культура, з її пласкими двобічно обробленими наконечниками, знаходить відображення в стоянках, таких як Молодове V (шари 9 і 10), Міра, Буран-Кая III, Вись та Іллінка. Оріньякський період, позначений характерними нуклеоподібними скребачками, представлений стоянками Зелений Хутір, Сюрень I, Анетівка I, Сагайдак, Муралівка, Золотівка та Ворона III. Граветська культура, що відзначається виготовленням інструментів з великих видовжених пластин, пов’язана зі стоянками Молодове I і V, Кормань IV, Оселівка II, Вороновиця I, Королеве II та Троянове. Епіграветська культура, з її типовими мікровістрями з притупленими краями, представлена великою кількістю пам’яток як у північних регіонах (Межиріч, Мізин, Добранічівка, Гінці, Кирилівська стоянка, Фастівська, Бармаки, Семенівка), так і у південних (Амвросіївка, Велика Акаржа, Анетівка II).

Мезоліт та середньокам’яна доба України

Мезолі́т України, або середньокам’яна доба, охоплює період приблизно від 9 до 6/5 тисячоліть до нашої ери – епоху, яка настала після останнього, Вюрмського (Валдайського) льодовикового періоду.

Цей період характеризується як кульмінаційна стадія мисливського господарства, коли спостерігається його остаточна криза.

Зміни в природному середовищі, трансформації в господарській діяльності та зростання самостійності особистості в громаді спричинили широкомасштабні переселення населення та суттєві етнокультурні зрушення на карті України та Європи саме протягом середньокам’яної доби.

На території України цього періоду виділяють 10 окремих археологічних культур.

Сьогодні на українській землі знайдено близько 600 об’єктів – від короткочасних стоянок і тривалих поселень до поховальних комплексів та декількох церковних могильників, що свідчать про багатство та різноманіття життя давніх людей цієї епохи.

Рання середньокам’яна доба України

Для цього періоду в Україні зафіксовано понад десять різновидів археологічних пам’яток.

На південному степовому азово-чорноморському культурному краю домінували мікролітичні культурні типи, серед яких:

  • Шан-кобинська культура, що належить до гірсько-кримського регіону;

  • Осокорівсько-роральський тип, який зберігся у Подніпров’ї та на Донбасі;

  • Пам’ятки Білолісся, що знайдені у північно-західному Надчорномор’ї;

  • А також артефакти, пов’язані із культурним типом Сюрень-2 у Криму.

На північному полісько-лісостеповому культурному краю та в середньодністровській культурній зоні, що розташована на північ від азово-чорноморського регіону, виявлено вироби з мікро- та макролітичної обробки. До них належать:

  • Пам’ятки нобельського типу, поширені на Волині;

  • Зразки смячкинського типу, знайдені в Подесінні;

  • Елементи Міньївського Яру, що асоціюються із Сіверськодонеччиною;

  • А також пам’ятки оселівського типу, характерні для Середнього Поддністров’я та Передкарпаття.

Пізня середньокам’яна доба України

У пізньому періоді середньокам’яної доби на території України виділено понад десять археологічних культур і культурних типів пам’яток.

У межах азово-чорноморського мікролітичного культурного краю зустрічаються:

  • Мурзак-кобинський тип, що поширений у гірському Криму;

  • Гребениківська культура, характерна для Північного Надчорномор’я;

  • Кукрецька культура, яка виявляється у Криму, Степовому Поозів’ї та Надчорномор’ї;

  • Пам’ятки моспинського типу, зокрема в пінічно-східному Поозів’ї;

  • І знахідки ненаситецького типу, виявлені у Надпоріжжі.

У північному полісько-лісостеповому культурному краю домінували такі археологічні комплекси:

  • Кудлаївська культура;

  • Дніпро-прип’ятська культура;

  • Піщанорівська культура, яку можна зустріти на Подесінні, в Київському Подніпров’ї та на Волині;

  • Донецька культура, поширена в Сіверодонеччині;

  • А також народицька культура Волині, що, започаткована в ранню середньокам’яну добу, продовжувала існувати в пізньому її періоді.

Цей археологічний спектр надає нам унікальне уявлення про різноманіття первісних культур, які колись формували обличчя території сучасної України.

Опубліковано

Вплив космічних тіл на Землю та відображення цього в культурі та релігії

Вплив космічних тіл на Землю та відображення цього в культурі та релігії

Космос не є порожнім простором — це динамічна система, у якій планети, астероїди, комети й інші небесні об’єкти постійно взаємодіють. Якщо тіло розміром із Землю пролітає поблизу, це може спричинити потужні фізичні та енергетичні ефекти.

1. Гравітаційний вплив

  • Деформація припливів — звичайні припливи від Місяця зміняться, можливе їх значне підсилення.
  • Тектонічна активність — гравітаційні збурення можуть посилити рух тектонічних плит, викликавши землетруси.
  • Зміни клімату — перерозподіл енергії в атмосфері може спричинити урагани та зміни температури.

2. Магнітне поле та електромагнітний вплив

  • Збурення магнітосфери — можливі глобальні збої в електромережах.
  • Посилення сонячної радіації — впливає на здоров’я людей і біологічні ритми.
  • Електромагнітні бурі — можуть призводити до збоїв у комунікаціях.

3. Біологічний вплив

  • Зміни у поведінці тварин — міграції, дезорієнтація птахів і морських мешканців.
  • Вплив на нервову систему — порушення сну, втома, підвищена чутливість.
  • Фізіологічні зміни — вплив на серцево-судинну систему та можливі мутації.

4. Квантові ефекти та гіпотези тонких взаємодій

  • Зміни в роботі електронних систем.
  • Модифікація свідомості та сприйняття реальності.
  • Резонансні явища, що можуть викликати аномальні події.

  • 6. Вплив Місяця та планет на припливи і відливи

    Місяць є основним чинником формування припливів і відливів на Землі. Його гравітаційне поле створює припливні хвилі в океанах, змушуючи воду підніматися і опускатися двічі на добу. Сонце також впливає на цей процес, і під час повного або молодого Місяця припливи стають особливо сильними – це називається сизигійні припливи. Якщо поруч із Землею проходять інші планети або вони вишиковуються в певні конфігурації разом із Місяцем, вплив може посилюватися. Наприклад, найбільші припливи відбуваються, коли Юпітер або Венера знаходяться в найближчій точці до Землі та додають свою гравітаційну силу до місячного впливу.

7. Відображення в астрології

Астрологія поєднує знання про рух космічних тіл навколо Землі і їх вплив на людей. Працює на основі астрологічних карток (натальних карт), які фіксують точне розташування планет і Місяця у момент події. Ця інформація дозволяє визначити взаємодію небесних тіл та їхній сумарний вплив на Землю і людину.

Фази Місяця:

  • Повня – період емоційної активності, завершення справ.
  • Молодик – нові починання, заряд енергії.
  • Перша та остання чверть – періоди активних змін.

Ретроградність планет:

Ретроградність – це оптичний ефект, коли планета здається такою, що рухається назад. В астрономії це пояснюється різницею орбітальних швидкостей Землі та інших планет. В астрології ретроградний період вважається часом переосмислення й повернення до минулого.

  • Меркурій (найвідоміший ретроградний ефект) – плутанина в комунікаціях, збої в техніці.
  • Венера – переоцінка стосунків і фінансів.
  • Марс – труднощі у досягненні цілей.
  • Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон – ретроградні кілька місяців, впливають на глобальні процеси.

6. Планети та боги: давні вірування та космічні сили

Усі давньогрецькі боги, як і божества інших язичницьких релігій, уособлювали сили Природи, Сонце, Місяць, Планети та інші небесні явища. Давні цивілізації не розділяли матеріальне та духовне, вони бачили у Всесвіті єдину систему, де кожне тіло має свою енергетику й вплив.

8. Сонце, планети та боги в давніх релігіях

У багатьох стародавніх культурах Сонце, Місяць і планети вважалися божествами та мали сакральне значення.

Єгипетська релігія:

  • Ра – бог Сонця, творець світу, що щодня мандрує небесним човном.
  • Тот (Місяць) – бог мудрості та магії, пов’язаний із місячним календарем.

Месопотамія:

  • Шамаш (Сонце) – бог справедливості та правди.
  • Сін (Місяць) – бог нічного світла та пророцтв.

Греція та Рим:

  • Геліос (Сонце) – керує небесною колісницею.
  • Селена (Місяць) – богиня місячного світла.

Буддизм та індуїзм:

  • Сур’я (Індуїзм) – бог Сонця, джерело життя та істини.
  • Чандра (Індуїзм) – бог Місяця, що впливає на розум та емоції.

Скіфи:

  • Табіті(Сонце)
Опубліковано

ЕвроВело

  1. EuroVelo 1 (Atlantic Coast Route)
    Протяжністю близько 5,000 км, цей маршрут тягнеться вздовж атлантичного узбережжя від півночі Норвегії до Португалії. Велосипедисти насолоджуються широкими морськими просторами, мальовничими пляжами та скелястими берегами. Більшість ділянок проложено по спеціально відведених прибережних велодоріжках з асфальтованим покриттям, що забезпечує комфортну та безпечну їзду навіть на великих відстанях.

  2. EuroVelo 2 (The Capitals Route)
    Протяжністю приблизно 3,800 км, цей маршрут з’єднує провідні столиці Європи — від Лісабону до Москви. Дороги варіюються від сучасних міських велодоріжок до спеціально позначених міжміських маршрутів, що дозволяють відчути пульс європейських міст, їхню культуру та історію. Дорожнє покриття здебільшого асфальтоване, з добре позначеними смугами для велосипедистів.

  3. EuroVelo 3 (Pilgrim’s Route)
    Цей 5,100-кілометровий маршрут колись слугував шляхом паломників, що рухалися з північної Європи до Іспанії. Дорога веде через історичні стежки, старовинні монастирі та церкви. Велосипедисти стикаються з різноманіттям покриття — від сучасних велодоріжок у містах до мальовничих сільських доріг, де часто зустрічаються вузькі асфальтовані траси, що нагадують про давні подорожі.

  4. EuroVelo 4 (Central Europe Route)
    Цей маршрут протяжністю близько 3,800 км охоплює регіони Центральної Європи, проходячи через Францію, Бельгію, Німеччину, Чехію та Польщу. Туристів ваблять виноградники, старовинні замки і середньовічні міста. Дороги часто проходять по добре утриманих місцевих дорогах із асфальтованими ділянками та спеціальними велосипедними маршрутами в туристичних зонах.

  5. EuroVelo 5 (Via Romea Francigena)
    Протяжністю близько 3,200 км, цей маршрут слідує історичним шляхом пілігримів і торговців від Великобританії до Італії. Він вирізняється мальовничими пейзажами, середньовічними містами та культурними пам’ятками. Поверхня маршруту варіюється від сучасних велодоріжок у містах до вузьких сільських доріг з історичними плиточними або асфальтовими покриттями.

  6. EuroVelo 6 (The Danube Route)
    З довжиною 3,653 км, маршрут EuroVelo 6 з’єднує Атлантику з Чорним морем, проходячи через 10 країн. Основна частина траси пролягла по річкових берегах, де створено спеціалізовані велодоріжки з асфальтованим або брукованим покриттям. Цей маршрут особливо приваблює завдяки своїй рівнинній топографії та численним історичним містам, зокрема Будапешту та Братиславі.

  7. EuroVelo 7 (Sunshine Route)
    Протяжністю близько 4,000 км, цей маршрут веде через південну Європу з чудовим кліматом та яскравим сонячним світлом. Шляхи прокладені переважно по сучасних велодоріжках і спеціально відведених трасах, що дозволяють насолоджуватися прибережними пейзажами, стародавніми містами та сільськими краєвидами без зайвих перешкод.

  8. EuroVelo 8 (Mediterranean Route)
    З довжиною 5,900 км, маршрут охоплює всі країни, що межують із Середземним морем, від Іспанії до Греції. Велосипедистів зачаровують історичні пам’ятки, традиційна кухня та пейзажі узбережжя. Дороги, як правило, мають асфальтоване покриття або спеціальні велодоріжки, що забезпечують плавну їзду навіть у популярних туристичних зонах.

  9. EuroVelo 9 (Amber Route)
    Цей маршрут, протяжністю 1,900 км, ідеально підходить для тих, хто хоче дослідити стародавні торговельні шляхи бурштину від північної Польщі до півдня Хорватії. Поверхня маршруту — це суміш асфальтованих ділянок у містах і добре підтримуваних сільських доріг, що створюють автентичну атмосферу середньовічної Європи.

  10. EuroVelo 10 (Baltic Sea Route)
    Довжиною близько 7,000 км, цей маршрут пролягає уздовж Балтійського узбережжя і перетинає дев’ять країн. Він відомий своїми чудовими краєвидами, сучасними велодоріжками та привабливими прибережними містами, такими як Копенгаген і Стокгольм. Переважно використовується асфальтоване покриття з високою якістю утримання.

  11. EuroVelo 11 (East Europe Route)
    Протяжністю 5,400 км, маршрут проходить через Польщу, Чехію, Словаччину, Україну, Румунію та Молдову. Дороги варіюються від сучасних міських велодоріжок до сільських траси, що прокладені по добре утримуваних асфальтованих і грунтових дорогах, що дозволяє зануритись у багату історію і природу Східної Європи.

  12. EuroVelo 12 (North Sea Cycle Route)
    Цей маршрут має близько 6,000 км і пролягає вздовж узбережжя Північного моря, охоплюючи п’ять країн. Він відзначається сучасною інфраструктурою з чудовими велодоріжками, асфальтованими поверхнями та приємною рівнинною топографією, що робить його ідеальним для тривалих подорожей.

  13. EuroVelo 13 (Iron Curtain Trail)
    З довжиною приблизно 10,000 км, цей маршрут слідує колишній залізній завісі, охоплюючи 20 країн від Баренцева до Чорного моря. Велосипедисти можуть дослідити місця історичних подій ХХ століття. Дороги тут — це суміш сучасних велодоріжок і традиційних сільських маршрутів, де зустрічаються як асфальтовані ділянки, так і грунтові дороги.

  14. EuroVelo 14 (The Baltic to Black Sea)
    Протяжністю близько 5,500 км, маршрут сполучає Балтійське і Чорне моря через Польщу, Україну, Румунію та інші країни. Подорож відзначається різноманіттям поверхонь: від спеціально обладнаних велодоріжок до місцевих сільських доріг, що демонструють багатство культур і ландшафтів регіону.

  15. EuroVelo 15 (Rhine Cycle Route)
    Цей маршрут довжиною 1,320 км проходить уздовж річки Рейн. Він відомий своєю високоякісною інфраструктурою: сучасні велодоріжки, асфальтовані дороги та спеціально позначені смуги роблять подорож комфортною та безпечною. По дорозі велосипедистів очікують історичні міста та природні красоти.

  16. EuroVelo 16 (Danube Bike Trail)
    Протяжністю близько 2,500 км, цей маршрут веде вздовж Дунаю через центральноєвропейські країни. Інфраструктура добре розвинена: велодоріжки, асфальтовані сегменти та безліч знакових місць, таких як Будапешт і Відень, забезпечують комфортну їзду.

  17. EuroVelo 17 (Rhine-Alpine)
    Протяжністю приблизно 1,230 км, цей маршрут з’єднує регіони Рейну та Альп. Він відзначається вражаючими гірськими краєвидами, стрімкими підйомами та спусками. Деякі ділянки мають асфальтоване покриття, а інші проходять по місцевих гірських дорогах, що додає маршруту драйву.

  18. EuroVelo 18 (VeloRoute)
    Протяжністю близько 2,000 км, цей маршрут охоплює кілька країн Центральної Європи, пропонуючи баланс між містом і селом. Велодоріжки тут сучасні та асфальтовані, а численні історичні пам’ятки та замки створюють атмосферу занурення в минуле.

  19. EuroVelo 19 (Saar-Moselle)
    Цей маршрут, довжиною 560 км, проходить через регіони Франції, Люксембургу та Німеччини. Він відзначається мальовничими виноградниками, історичними містами та добре підтримуваними сільськими дорогами, де більшість траси має асфальтоване або бруковане покриття.

  20. EuroVelo 20 (Scandinavian Route)
    Протяжністю близько 2,500 км, цей маршрут веде через Швецію, Норвегію та Данію. У регіонах з сучасною інфраструктурою велодоріжки мають асфальтоване покриття, а в сільській місцевості — добре утримувані локальні дороги. Маршрут пропонує унікальні пейзажі Північної Європи, де поєднуються міські умови та дикість природи.

    За офіційною інформацією, мережа EuroVelo складається з 17 великих маршрутів, що охоплюють увесь континент. Частина з 20 описаних маршрутів ще знаходяться на стадії ідей або втілення.

    Окрім цих 17 основних маршрутів, існують також з’єднувальні маршрути (Connector Routes) та локальні веломаршрути, які допомагають інтегрувати основну мережу з регіональними та міськими траєкторіями. Вони виконують роль зв’язків між основними трасами та надають додаткові можливості для велотуристів, але офіційно основна мережа налічує саме 17 маршрутів.

Опубліковано

Дунайський велосипедний маршрут

EuroVelo: Велосипедна Мережа Європи, що З’єднує Країни та Культури

EuroVelo — це велика і амбіційна мережа міжміських велосипедних маршрутів, яка охоплює всю Європу. Вона дозволяє велосипедистам, як місцевим жителям, так і туристам, подорожувати через континент на велосипедах, насолоджуючись природними ландшафтами та історичними пам’ятками. Мережа включає в себе 15 основних маршрутів, що з’єднують міста та регіони Європи.

Це проект, який почався в 1995 році з ініціативи Європейської федерації велосипедистів (ECF) та їхніх партнерів із Великобританії та Данії (Sustrans та de Frie Fugle). На момент запуску планувалося створити 12 маршрутів, але згодом кількість збільшилася до 15, охоплюючи країни від півночі до півдня та заходу до сходу Європи.

Маршрут EuroVelo 6: Від Атлантики до Чорного моря

Один з найвідоміших маршрутів у мережі EuroVelo — EuroVelo 6, який пролягає від Атлантичного океану до Чорного моря. Євровело 6 також відомий під назвою Danube Bike Route (Дунайський велосипедний маршрут).

Дунайський велосипедний шлях

Цей маршрут протяжністю 4448 км з’єднує 10 країн: Францію, Німеччину, Австрію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову, Україну, Болгарію та Туреччину. Він проходить через три основні європейські річки: Луару, Рейн і Дунай, що робить маршрут неймовірно красивим і зручним для велосипедних подорожей.

мапа маршрутів ЕвроВело

вело ссссссссссссмаршрут вздовж Дунаю

EuroVelo 6 — ідеальний варіант для тих, хто хоче випробувати себе на великій відстані, подорожуючи через різні країни та культури. Особливість цього маршруту — плоска природна топографія, яка спрощує їзду, і добре розвинена велосипедна інфраструктура, що забезпечує безпеку і комфорт на всьому шляху.

Протяжність цієї частини маршруту в кількох країнах — Австрії, Угорщині, Румунії, Сербії та Болгарії — і є основною частиною Євровело 6, тому часто цей маршрут називають «Дунайським велосипедним шляхом». Протягом року тисячі велосипедистів їдуть по цьому маршруту, насолоджуючись не тільки природою, але й унікальними архітектурними пам’ятками та культурними об’єктами, що розташовані вздовж річки.

Створення маршруту Євровело 6

Проект Євровело 6 був започаткований у 1990-х роках і з того часу розширювався, поступово об’єднуючи різні країни та регіони. Він проходить через десять європейських країн: Францію, Німеччину, Австрію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову, Україну, Болгарію та Туреччину. Загальна довжина маршруту складає приблизно 4,500 км.

Цей маршрут був спроектований таким чином, щоб об’єднати природні пейзажі, культурні пам’ятки та міста на річкових узбережжях, зокрема вздовж річок Дніпро, Дунай та Лаура. В Україні, маршрут проходить через південні регіони, в тому числі місто Одеса, і супроводжується мальовничими берегами річки Дніпро. Весь шлях маршруту сплановано так, щоб бути доступним для велосипедистів різного рівня підготовки, з проміжними зупинками для відпочинку та ночівлі.

Кількість велосипедистів та популярність

Щорічно маршрутом Євровело 6 користуються тисячі велосипедистів з усього світу. Оскільки маршрут поєднує популярні туристичні напрямки, можна очікувати, що його проходять як досвідчені велосипедисти, так і новачки, що вирішили випробувати себе на довгих відстанях. За різними оцінками, понад 100,000 велосипедистів щороку проїжджають хоча б частину цього маршруту.

Завдяки доступності та популярності, Євровело 6 не тільки привертає любителів активного туризму, а й сприяє розвитку місцевої інфраструктури, стимулюючи бізнеси на маршруті, такі як готелі, кафе та магазини, що спеціалізуються на обслуговуванні велосипедистів.

Маршрут Дніпровські Кручі — Член Мережі EuroVelo

Важливим кроком у розвитку велосипедної інфраструктури України є проект створення і маркування велосипедного шляху Дніпровські Кручі. Цей маршрут, що охоплює мальовничі ландшафти на берегах річки Дніпро, має на меті стати частиною міжнародної мережі EuroVelo. Включення цього шляху в мережу EuroVelo сприятиме розвитку велосипедного туризму в Україні, зробить країну більш доступною для європейських велосипедистів та сприятиме сталому розвитку регіонів, через які пролягає маршрут.

Проект Дніпровські Кручі є частиною прагнення України інтегруватися в європейську велосипедну інфраструктуру, підвищити рівень обізнаності про важливість екологічно чистого транспорту та зробити країну привабливою для велосипедистів з усієї Європи.

Опубліковано

Кирилівська стоянка

Кирилівська стоянка: Вікно в льодовиковий Київ

Давній світ на берегах Дніпра

Уявіть Київ 20 тисяч років тому: суворий клімат, відкриті тундростепи та холодні вітри, що мчать з Півночі. Тут, серед безкрайніх рівнин, де сучасна цивілізація ще навіть не зародилася, жили перші мисливці на мамонтів. Кирилівська стоянка, знайдена на території сучасного Києва, відкриває унікальні сторінки історії людства та його боротьби за виживання в умовах останнього льодовикового періоду.

Як була відкрита Кирилівська стоянка?

У 1893 році чеський археолог Вікентій Хвойка, який на той момент уже жив в Києві та займався дослідженням давніх культур, працював на будівництві на Кирилівській вулиці (нині – район вулиці Фрунзе, тепер Кирилівська). Робітники копали ґрунт і натрапили на незвичайні кістки. Спершу їх прийняли за рештки сучасних тварин, але Хвойка, маючи досвід у таких питаннях, відразу зрозумів, що перед ним кістки мамонта.

Подальші розкопки виявили не лише останки великих тварин, а й численні знаряддя праці, виготовлені з кременю. Це стало доказом того, що місце було давнім поселенням людей. Хвойка припустив, що тут жили мисливці, які займалися загінним полюванням на мамонтів. Дослідження тривали кілька років, і кожен новий сезон приносив сенсаційні знахідки – наконечники списів, скребки, різьблені бивні, залишки жител.

Робота Хвойки була першою систематичною археологічною експедицією в Києві. Він детально описав усі знахідки, створив перші реконструкції способу життя давніх людей і довів, що Київщина була заселена ще в часи пізнього палеоліту.

Згодом, у ХХ столітті, дослідження Кирилівської стоянки продовжили радянські археологи. Використовуючи нові методи стратиграфії, вони уточнили вік поселення і довели, що воно існувало приблизно 20–15 тисяч років тому. Знахідки з цього місця зберігаються в музеях Києва, зокрема в Національному музеї історії України.

Археологічне відкриття

Стоянку виявили у 1893 році під час будівельних робіт. Археологи знайшли багатий шар крем’яних знарядь, рештки тварин та навіть мистецькі предмети, які доводять, що мисливці цього періоду не лише виживали, а й розвивали культуру.

Мистецтво та релігія: загадкові візерунки на бивнях мамонтів

Однією з найвражаючих знахідок Кирилівської стоянки стали різьблені бивні мамонтів. Вони містять складні геометричні візерунки – одні з найдавніших зразків мистецтва на території сучасної України. Вчені припускають, що ці орнаменти могли мати ритуальне або символічне значення, можливо, пов’язане з шаманськими обрядами чи спробами розповідати історії.

Знаряддя праці та зброя мисливців

Люди Кирилівської стоянки були вправними майстрами у створенні інструментів:

  • Крем’яні ножі та скребки використовували для обробки шкір і дерева.
  • Наконечники списів для полювання і війни.
  • Голки з кісток – ще один доказ того, що люди виготовляли одяг для захисту від холоду.

Що їли давні кияни?

Головною здобиччю мисливців були мамонти, північні олені та бізони. Віднайдені кістки вказують на те, що полювання було добре організованим: люди працювали в групах, використовуючи природні пастки та складні стратегії.

Давні житла: перші будівельники Києва

Рештки конструкцій вказують, що мешканці стоянки будували хижі, використовуючи:

  • Кістки мамонтів як основу каркасу.
  • Дерево та шкури для утеплення житла.
  • Вогнища всередині для обігріву та приготування їжі.

Ці будівлі дозволяли людям виживати в суворому кліматі, забезпечуючи захист від холоду та хижаків.

Аналогічні стоянки та межа льодовика

Кирилівська стоянка – не єдине місце, де знаходять сліди палеолітичних мисливців. Подібні поселення виявлені в Мезині (Чернігівщина), Межирічі (Черкащина) та Радомишлі. Вони мали схожі конструкції жител і спосіб життя.

На момент існування Кирилівської стоянки льодовик уже відступив від Києва на північ, залишивши за собою валуни, озера і болотисті рівнини. Останні льодовики на території України танули близько 12 тисяч років тому, а 5 тисяч років тому клімат став теплішим, що сприяло появі трипільців та ямників.

Висновок

Кирилівська стоянка – це не лише археологічний об’єкт, а й унікальне свідчення про те, як наші предки змогли пристосуватися до екстремальних умов. Вона відкриває нам вікно в світ давніх мисливців, їхні традиції, мистецтво та технології, що заклали основу для розвитку людства на території сучасної України.

Опубліковано

Дніпровське зледеніння

Дніпровське зледеніння: льодовик який сформував сучасний рельєф України

Що таке Дніпровське зледеніння?

Дніпровське зледеніння – це найбільше і найпівденніше зледеніння, яке охопило територію сучасної України. Воно відбулося приблизно 270–150 тисяч років тому в період Саальського (Рисського) льодовикового максимуму. Льодовик просунувся аж до лінії, що проходить через територію сучасного міста Дніпро, тобто приблизно на 500 км південніше Києва.

Це зледеніння змінило ландшафт, сформувало річкові системи та залишило після себе численні геологічні відклади.

Як льодовик змінив Київ і його околиці?

Київ знаходився на південній межі стійкого покриву льодовика, що вплинуло на його рельєф:

  • Формування пагорбів – льодовик приніс величезну кількість відкладів (морени), що створило нерівномірну височинну структуру, яку ми бачимо в Києві сьогодні.
  • Валуни льодовикового походження – у Київській області часто знаходять граніти, кварцити та гнейси, принесені льодовиком із території сучасних Скандинавії та Балтії.
  • Заплави Дніпра – під час танення льодовика утворилися великі потоки води, які розширили долину Дніпра та змінили його русло.
  • Піщані та глинисті відклади – після відступу льодовика Київщина отримала товсті шари лесових відкладів, що стали основою ґрунтів регіону.

Як льодовик вплинув на Дніпро та його долину?

Дніпро, як головна водна артерія України, зазнав кардинальних змін під час льодовикового періоду:

  • Розширення річкової долини – величезні об’єми води від танення льодовика розмили широкі русла, які сформували сучасний вигляд річки.
  • Льодовикові озера – після танення льодовика утворилися великі заплавні озера, залишки яких збереглися у вигляді сучасних заболочених низовин і стариць.
  • Підйом і спад рівня води – після завершення зледеніння рівень Дніпра зазнавав значних коливань через зміни клімату та поступове накопичення відкладів у руслі.

Звідки льодовик приніс каміння в Україну?

Дніпровське зледеніння принесло на територію України кам’яні відклади, походження яких можна простежити до таких регіонів:

  • Балтійський щит (Фінляндія, Швеція, Карелія, Естонія) – основне джерело кварцитів, гранітів та гнейсів.
  • Скандинавські гори (Норвегія, Швеція) – гнейси, амфіболіти та діабази, які зустрічаються у валунних відкладах Київщини та Полісся.
  • Південна Фінляндія та центральна Швеція – пегматити, апліти та інші магматичні породи, характерні для цих регіонів.
  • Естонія та Латвія – доломітові та вапнякові уламки, що інколи містять скам’янілості кембрійського та ордовицького періодів.

Геологи визначають походження цих порід за допомогою мінералогічного аналізу та порівняння з відомими зразками скандинавських та балтійських гірських порід.

Яке каміння залишило Дніпровське зледеніння?

Льодовик приніс на територію України породи, яких тут раніше не було:

  • Кварцити – міцна порода, що має характерний блиск і червонуватий або сірий колір.
  • Граніти – як місцеві, так і принесені з Балтійського щита.
  • Гнейси, амфіболіти – метаморфічні породи, що часто зустрічаються у валунах на Поліссі та в долині Дніпра.
  • Моренні відклади – суміш глини, піску, гальки та великих валунів.

Межа льодовика 5 тисяч років тому

Приблизно 5000 років тому, коли на території України мешкали ямники та трипільці, льодовиковий покрив уже відступив далеко на північ. Вплив зледеніння все ще був помітний у Поліссі, де існували великі заболочені ділянки, залишки колишніх льодовикових озер. Найпівденніші залишки льодовикових форм рельєфу в цей час можна було знайти у вигляді моренних пагорбів і валунних полів на півночі України.

Які тварини мешкали поруч із льодовиком?

Льодовикові рівнини та тундрові степи України в той час населяли:

  • Мамонти – основна мисливська здобич людей того часу.
  • Шерстисті носороги – пристосовані до холодного клімату, знаходили їжу у відкритих степах.
  • Бізони та дикі коні – паслися на просторах між льодовиком і степами.
  • Печерні ведмеді та леви – мешкали у більш теплих місцевостях, таких як печери Карпат.
  • Північні олені – мігрували великими стадами вздовж краю льодовика.

Як люди будували житла під час зледеніння?

Попри суворий клімат, люди все ж мешкали на території сучасної України. Археологічні знахідки показують, що:

  • Стоянка Мізин (Чернігівщина) – люди будували житла з кісток мамонтів та вкривали їх шкурами.
  • Кирилівська стоянка (Київ) – знаходиться неподалік Дніпра, містить сліди дерев’яних конструкцій.
  • Амвросіївська стоянка (Донбас) – показує адаптацію людей до суворих умов та використання печер.

Висновок

🧊 Льодовик давно зник, але його сліди залишилися в кожному пагорбі Києва та в розлогих просторах Дніпра!

 

Опубліковано

Спадкоємність культур

Генетична історія населення України: від перших мисливців до Скіфії та античних міст до сьогодення

  1. Перші мешканці території України: мисливці на мамонтів і неолітичні культури Найдавніші відомі мешканці території України були представниками європейських мисливців-збирачів (Eastern European Hunter-Gatherers, EHG), які проживали тут ще в епоху пізнього палеоліту (~30 000 – 10 000 років тому).

Генетичні дослідження кісткових останків з Мізинської стоянки (~20 000 років до н.е.) показують, що ці мисливці мали гаплогрупу R1a та I2a, які пізніше зустрічаються у давніх землеробських культурах України (Mathieson et al., 2018). Вони поступово змішувалися з прибулими землеробами Близького Сходу (~7000 р. до н.е.), що сформувало неолітичні культури, зокрема Трипільську культуру. Генетичний аналіз трипільських поховань (Antonio et al., 2019) показав, що носії цієї культури мали гаплогрупи G2a та E1b, характерні для ранніх землеробів Анатолії, але поступово асимілювалися зі степовими племенами.

Цікаво, що на Мізинській стоянці були знайдені найдавніші з відомих археологам зображення свастичного знаку, меандру, виконані на кістці мамонта, першого викопного музичного інструменту(музичний браслет з кістки мамонту)

  1. Ямна культура та її вплив на Європу Близько 3300 р. до н.е. на території сучасної України поширилася Ямна культура, яка мала величезний вплив на Європу.

Дослідження (Haak et al., 2015) підтвердили, що Ямна культура була домінуючим джерелом R1b-M269 – гаплогрупи, яка сьогодні є найпоширенішою в Західній Європі. Ямники також мали змішане походження, включаючи місцевих мисливців-збирачів та неолітичних землеробів. Саме вони стали основними предками індоєвропейських народів, які пізніше розселилися по всій Євразії.

  1. Скіфи: чи були вони автохтонними нащадками ямників? Генетичні дослідження скіфських поховань (Krzewińska et al., 2018; Unterländer et al., 2017) показали, що:

Скіфи були генетично різнорідною групою, сформованою під впливом як ямників, так і азійських степових народів. Основні гаплогрупи: R1a-Z93 (індоарійське походження), Q1a (центральноазійський вплив), C2 (монголоїдна складова у частини пізніх скіфів). Аналіз мітохондріальної ДНК (жіночої лінії) показав, що скіфи мали тісний зв’язок із населенням бронзового віку України, але також містили гени, характерні для кочовиків Алтаю та Центральної Азії. Це підтверджує теорію, що скіфи сформувалися з місцевого населення степової зони (нащадків Ямної культури), але зазнали впливу міграцій із Сходу.

  1. Античні грецькі колонії та їхній генетичний вплив У VIII–V ст. до н.е. на узбережжі Чорного моря виникли грецькі колонії (Ольвія, Херсонес, Тіра, Пантікапей).

Аналіз поховань у грецьких некрополях (Damgaard et al., 2018) показав наявність середземноморських гаплогруп (J2, E1b, G2), характерних для Греції та Анатолії. Проте місцеве населення (скіфи та фракійці) також залишило свій генетичний внесок, що призвело до утворення змішаних елліно-скіфських груп. Це підтверджується антропологічними дослідженнями: у грецьких колоніях часто зустрічаються антропологічні риси як європеоїдного середземноморського типу, так і північного (скіфського) типу. Отже, греки залишили генетичний слід на півдні України, але в меншій мірі вплинули на генетичний склад центральних і північних регіонів.

  1. Курганні культури Багато давніх культур, що існували на території України, належать до курганної традиції поховань. Найвідоміші з них – Ямна культура, культура шнурової кераміки та культура кулястих амфор.Характерною рисою всіх цих культур був поховальний обряд: покійників ховали у прямокутних ямах, у давнину посипаючи їх червоною вохрою. Пізніше цей обряд трансформувався у сучасну традицію прикрашати домовини червоними гвоздиками. Кургани насипалися над могилами всіх соціальних станів, а для вождів і царів вони були особливо великими.
  2. Кримські татари: Генетичні дослідження кримських татар (Kushniarevich et al., 2015) показують, що вони є нащадками різних етнічних груп, які населяли Крим у давнину, включаючи таврів, скіфів, сарматів, половців та огузів. Їхній генофонд містить як степові, так і середземноморські компоненти, відображаючи складну історію регіону.
  3. Караїми та кримчаки: окремі етнічні групи Криму Генетичні дослідження показують, що караїми мають спорідненість з євреями, але з домішками місцевого населення Криму. Кримчаки – це окрема група євреїв, які сформувалися в Криму, поєднуючи семітське та місцеве європейське коріння.
  4. Вірмени та євреї-ашкеназі: нові хвилі переселенців Вірмени з’явилися в Україні ще в Київській Русі та особливо в середньовіччі, залишивши значний слід у культурі та генетиці.
  5. Ашкеназі-євреї переселялися в Україну після вигнання з Центральної Європи, хоча легенди пов’язують їхнє перше прибуття ще з часів скіфських походів на Близький Схід.
Опубліковано

Чому не варто відновлювати Каховську ГЕС?

Приєднуюся до дискусії щодо потреби відновлення Каховського водосховища. Наведу аргументи проти його відновлення:

1.Логістика: для сполучення правого і лівого берегів Дніпра потрібні мости, а не відновлення водосховища. Навпаки, над природним руслом Дніпра можна збудувати нові мости, що є неможливим при відновленні водосховища.
2. Пустеля: при річній кількості опадів близько 400 мм пустеля не утвориться. Територія колишнього водосховища у перші роки заросте бур’янами. Краще, щоб люди допомогли цьому процесу: засіяли/засадили ці землі рослинністю, наприклад, за допомогою дронів. У майбутньому, на частині цих земель можна вирощувати, наприклад, енергетичну вербу, зважаючи на близьке залягання підґрунтових вод.
3. Забезпечення водою: Кривий Ріг вже відновлює водозабезпечення за рахунок води з Кременчуцького водосховища, що надходить через річку Інгулець. Будується водогін від міста Запоріжжя до Марганця, Нікополя та Покрова. Ставок охолоджувач ЗАЕС знаходиться на березі природного русла Дніпра, тому подати туди воду – це не надскладно. Диверсифікація водопостачання – важлива протидія терористичним загрозам.
4. Зменшення кількості води: без Каховського водосховища кількість Дніпровської води не зменшиться. З Каховського водосховища середньорічні втрати на випаровування складали 1,81 км3, тобто річний стік Дніпра збільшиться на цей об’єм води. Сезонні коливання стоку регулюють 5 дніпровських водосховищ. Під час літньої межені вони мають «спрацьовувати корисний об’єм», тобто спускати воду нижче за течією.
5. Зрошення: проблема полягає у піднятті води з природного русла Дніпра на висоту близько 10-20 метрів до висоти існуючих зараз каналів та водогонів (у тому числі , Північно-Кримського). Потрібно розробити сучасні насосні системи, можливо, мережу невеликих гідротехнічних споруд (ставків) тощо. Сонячні електростанції на землях колишнього водосховища можуть виробляти необхідну електроенергію. Ріки води, які текли по степу (канали) призводили до заболочування і вторинного засолення ґрунтів. Сучасні технології зрошення (краплинний полив) потребують меншої кількості води і дають смогу розвивати інтенсивне землеробство (овочівництво), яке є більш прибутковим, ніж вирощування зернових культур.
6. З’явилося 2 тис. км2 земель, які можуть приносити користь. Тут можна будувати, розміщувати сонячні електростанції, вирощували певні культури, відновлювати природні ландшафти тощо. Покращилися умови для видобутку марганцевих руд у Нікопольському басейні.
7. Можливість відновлення (реконструкції) сакральних для українців місць – елементів Великого Лугу та Січей: Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлинська, Нова Січ (Підпільнецька). Розпочинається археологічне обстеження цієї території.
8. Покращення якості дніпровської води внаслідок відсутності застою, заболочування та «цвітіння». Можливість відновлення природних нерестилищ цінних видів риби (осетрових).
9. Уникнення небезпеки руйнування греблі водосховища: люди, які пережили трагедію через підрив рашистами греблі Каховської ГЕС, навряд чи захочуть знову перебувати під такою загрозою, яка створиться у випадку відновлення водосховища.
10. Відновлення навігації по Дніпру можна вирішти шляхом днопоглиблення, будівництва шлюзів, у крайньому випадку, обхідних каналів. Більшість порогів затоплено Дніпровським водосховищем. Треба вивчати досвід країн ЄС, де схожі річки є судноплавними без створення водосховищ.
11. Для тих, хто відстоює необхідність відновлення греблі, пропоную розглянути варіант спорудження дамб вздовж Дніпра, які дозволять підняти воду на греблі без затоплення земель. Нехай Укргідроенерго закладе це у свій кошторис. Його керівник Ігор Сирота, говорив, що для відновлення Каховської ГЕС потрібно 1 млрд доларів і 5 років, можливо, цього вистачить і для будівництва захисних дамб. Також існують руслові ГЕС, для яких не потрібно створювати греблі. На жаль, мала гідроенергетика, яка нищить наші річки, віднесена до «зеленого» тарифу, що дає змогу їм отримувати значні прибутки за рахунок наших кишень. На початок 2022 року частка ГЕС та ГАЕС у структурі виробництва електроенергії України становила лише 6,7%.
Сподіваюсь на мудрі рішення українців, які будуть керуватися сучасними підходами у природокористуванні, а не відновлювати «радянські монстри». У США і ЄС вже демонтовано тисячі гребень, вони мають значний позитивний досвід спуску водосховищ (демонтовані греблі у США https://www.americanrivers.org/…/resto…/dam-removal-map/; демонтовані греблі у ЄС https://damremoval.eu/dam-removal-map-europe/).
Наша справа, як науковців, досліджувати всі аспекти та досвід провідних країн, дискутувати та роз’яснювати. Дякую нашим захисникам за можливість жити і працювати. Співчуваю всим, хто постраждав від війни. Слава Україні!

Ольга Гелевера

Facebook
Twitter
YouTube
Instagram